Перу Є. Гребінки належить також кілька «прекрасных лирических пьес», у яких він, за словами І. Франка, вылил всю свою поэтическую душу и любовь к Украине» [41, 22]. Якщо у багатьох сучасників романтичний струмінь влився в тканину бурлеску, то в поезії Є. Гребінки поєднання різних стильових ознак, що було притаманне українській літературі того часу, позначено перевагою романтичного стилю. Вже перший його український вірш «Човен» (1833) мав виразний романтичний характер. Провідні мотиви його — жорстокість буття і безвихідь, трагізм відчуженої особистості. Звертаючись до різноманітних засобів фольклорної поетики, зокрема успішно використовуючи наскрізний психологічний паралелізм, автор уподібнює себе з одиноким човном у пінявих хвилях розбурханого житейського моря. В інших ліричних поезіях Є. Гребінки «Українська мелодія» («Ні, мамо, не можна нелюба любить!»), «Заквітчалася дівчина», «Маруся», написаних у народнопісенних традиціях і позначених романтичним колоритом, у журливих, елегійних тонах оспівуються мотиви нерозділеного кохання, почуття розлуки, зради, душевних страждань, неможливості досягнення щастя в реальному житті. Вірші ці пройняті зворушливими настроями, оповиті серпанком смутку й трагізму, позначені яскравою мелодійністю й інтонаційною розмаїтістю. Вливаючись у загальне річище пісенної лірики українського романтизму, твори Є. Гребінки разом з віршами С. Писаревського, А. Метлинського, М. Шашкевича, О. Афанасьєва-Чужбинського та інших поетів зміцнювали й розширювали тенденцію до розбудови інтимної лірики, сприяли проникненню у сферу глибоких людських почуттів, їх естетизації.
Найвизначніше місце в художньому доробку Є. Гребінки українською мовою належить байкам. Опираючись на досягнення світового байкарства, плідно використовуючи народносатиричні традиції української і російської байки, Є. Гребінка створив ряд глибоко самобутніх, оригінальних творів І цього жанру. Славу йому як байкареві принесли «Малороссийские приказки» (з присвятою «Добрым моим землякам и любителям малороссийского слова»), видані у Петербурзі в 1834 і 1836 pp. Вони були відзначені _ тодішньою критикою як один із вагомих здобутків молодого українського письменника. Так, «Отечественные записки», поряд з Шевченковими поезіями, зарахували їх до творів, що «поза всяким сумнівом, принесуть користь південноросійським простолюдинам-читачам»2. Досить високу оцінку дав байкам Є. Гребінки М. Костомаров. У статті «Обзор сочинений, писанных на малороссийском языке» він зазначав: «Его «Приказки» всегда прочтутся с наслаждением: автор явился в них не пародистом, не насмешником над малороссийскою народностью и словом, но малороссийским баснописцем и превосходно показал способность малороссийского языка к апологическим сочинениям»3. Прихильно до них поставились О. Пушкін, І. Крилов, В. Бєлінський.
«Малороссийские приказки» Гребінки з'явилися друком тоді, коли на сторінках періодичної преси точилися гострі дискусії щодо художніх можливостей української мови, розвитку національної літератури, її самобутності й народності. Якщо, приміром, журнал «Телескоп» і газета «Молва» дійово підтримували українську літературу, висловлювали впевненість у широких творчих потенціях української мови (показовою у цьому плані була рецензія на «Украинский альманах» 1831 p., автор якої гаряче вітав появу цього збірника), то критики з реакційного табору в «Сыне отечества», «Библиотеке для чтения» та інших наполягали на тому, що «провінційне малоросійське наріччя придатне лише для вираження комічного і вульгарного». Треба віддати належне молодому Гребінці, який при всій світоглядній невизначеності не погоджувався з подібними твердженнями. Він прагнув обстоювати необхідність утвердження українського письменства на позиціях самобутності й народності. У рецензії на другу книжку «Малороссийских повестей» Г. Квітки-Основ'яненка Є.- Гребінка трактує повісті свого земляка у принципі як новий крок у цьому процесі, як явище, що виводить українську літературу за межі бурлескних традицій; він зазначає, що в «Марусе» «кроткие чувства выражены так удачно, что... собиравшиеся хохотать до упаду при одном имени Маруси, плакали под конец повести». Твори Г. Квітки («Добре роби — добре і буде», «Конотопська відьма», «От тобі і скарб»), за словами Гребінки, «преисполнены чувства и малороссийского неподдельного юмора». І тут же він різко осуджує бездарну — і за темою, й за мовностильовими засобами — «малороссийскую васильковскую повесть» С. Д. Карпенка «Твердовский».
З просвітительськи-реалістичних позицій виступив він і проти позбавлених життєвості й змістовності окремих творів М. Полевого, М. Загоскіна та інших російських письменників. Ряд цікавих критичних міркувань висловив Гребінка з приводу репертуару українських театрів («Опера в Лубнах», «Провинциальные театры» та ін.), зокрема постановки на лубенській сцені «Козака-віршотворця» О. Шаховського; він пропонує керівникові театральної трупи «уволить «Казака-стихотворца» в бессрочный отпуск хоть для Малороссии: пора ему отдохнуть на лаврах...» і замість цього вимагає: «Давайте нам пиесы Котляревского, комедии Основьяненка, нашего народного писателя, — и мы вам скажем душевное спасибо!»
В актуальних питаннях розвитку української літератури на народно-національній основі Гребінка поділяв погляди прогресивної літературної громадськості. Підтвердженням цього були насамперед його «Малороссийские приказки».
У «Предуведомлении» до збірки Є. Гребінка зазначав, що зміст деяких «приказок» він узяв «из 4 басен Крылова и других в сем роде писателей и что в орфографии... следовал способу, принятому нашим известным поэтом Гулаком-Артемовским». Але беручи фабули, теми, образи у своїх попередників (такою вже була давно усталена традиція у світовій байкарській культурі), Є. Гребінка переосмислював їх відповідно до своїх ідейно-естетичних уподобань, ставив у контекст сучасної йому української дійсності, надавав їм виразного національного колориту. На передній план виступала тепер індивідуальна поетична манера українського байкаря. «Гребенка, — писав І. Франко, чітко визначаючи самобутність його байкарського доробку, — шел путем,. проложенным в русской литературе Крыловым, но шел довольно самостоятельно, не подражая Крылову, внося в свои басни украинский пейзаж и мировоззрения украинского мужика. Его сатира не широкая и не едкая, хотя далеко небезидейная, юмор свободный и далекий от шаржа. Язык прекрасный» [41, І22].
Показовою в цьому плані є одна з найдовершеніших байок Є. Гребінки «Рибалка», в якій використано тему й сюжетну канву відомої байки І. Крилова «Крестьяне и Река», проте опрацьовано їх цілком оригінально. Це виявилося у багатьох адаптивних моментах — у перенесенні місця дії в Україну (вже в першому рядку байки згадується річка Оржиця, на якій стояв рідний хутір Є. Гребінки), у введенні образу оповідача, через якого автор висловив своє ставлення до зображуваних подій, та центрального індивідуального образу Рибалки (у Крилова — узагальнений образ селян), у заміні окремих дійових осіб, у створенні ряду нових побутових картин, зокрема яскравої у дусі народної творчості сцени вирядження Рибалки в дорогу («А далі почепив собі сакви на плечі, у люльку пхнув огню, ціпок у руки взяв і ручку позивать до річки почвалав»).
Самобутність Є. Гребінки полягає й у тому, що основній, образній частині розповіді передує поширена, але цілком умотивована своєрідна експозиція, в якій у гротескних тонах висміяно «народ письменний» — бундючне провінційне панство з його зневажливим ставленням до рідної сторони і раболіпним захопленням усім чужоземним («арабською цифирою», «законами турецькими» тощо). Принципово пере-акцентована у Гребінки й мораль, завдяки чому увиразнюється ідейна спрямованість, комічне начало його байки. Своєрідно, на іншому життєво-конкретному матеріалі, іншими художніми засобами оброблені теми й мотиви криловських творів і в таких байках Є. Гребінки, як «Ведмежий суд» («Крестьянин и Овца»), «Грішник» («Троеженец») та ін.
Кращі байки Є. Гребінки (а їх переважна більшість) написані в дусі просвітительського реалізму, пройняті демократичними настроями, сповнені конкретного соціального і національно-побутового змісту, спрямовані проти сваволі й насильства, беззаконня й несправедливості, пануючих у тогочасному суспільстві. У таких байках, як «Ведмежий суд»,, «Рибалка» та ін., що мають виразну життєву основу, сатирично-викривальні тенденції, український поет, майстерно використовуючи алегоричні можливості традиційного жанру, реалістично змальовує хижацтво, визиск, відверту злочинність дій чиновників різних рангів — волосної і повітової адміністрації, царського суду, жертвою яких завжди є проста, беззахисна людина.
Засобами дошкульної іронії у байках «Віл», «Ячмінь», «Пшениця», «Будяк да Коноплиночка» і деяких інших Є. Гребінка в'їдливо висміює жорстокість, зажерливість, зарозумілість і пихатість панства. Свої симпатії він віддає скромним і чесним, але скривдженим і ошуканим людям праці. Поет підносить їхню моральну вищість над насильниками-поміщиками. У байці «Ячмінь», написаній у діалогічній формі (розмова батька з сином), Гребінка проводить алегоричну паралель, порівнюючи гноблених трудівників з соковитими колосками, а панів-нероб — з «прямими колосками», зовсім «пустісінькими», що «ростуть на ниві даром». Проти дармоїдів-поміщиків спрямована й соціально загострена байка-мініатюра «Будяк да Коноплиночка», яка своєю композицією (перші чотири рядки — це власне байка, наступні — авторський коментар) наближається до народної приказки. І хоча байка відзначається винятковою лаконічністю, є в ній і сюжет, і драматична напруга, і головне — глибоко узагальнена думка-ідея — протилежність інтересів трудящої людини інтересам панів-паразитів.
Зрозуміло, критицизм Є. Гребінки як письменника помірковано-просвітительської орієнтації не набував характеру соціального протесту, оскільки був спрямований насамперед проти «недосконалостей» світу і людської природи, проти окремих вад тогочасного самодержавного устрою. Проте поет виходив з позицій народних інтересів, і його художня розповідь об'єктивно мала часом узагальнений характер, громадянське звучання. Так, у байках «Рибалка», «Ведмежий суд» читач знаходив гостре осудження тогочасних бюрократичних порядків, судового свавілля як типового явища кріпосницької системи.