З інших лексичних прийомів гумору слід назвати церковні слов'янізми (і паки»), макаронізми, бурсацький та латино-український жаргон:
Рогамус, доміне Латине,
Нехай наш капут не загине.
Перміте жить в землі своей ...
У міру (й доречно) наслідуючи народні жарти, вживає поет зашифрованумову: «борщів як три не поденькуєш, на моторошні засердчить». Комічний ефект справляють професіоналізми. Наприклад:
Люблю, люблю, божусь кліщами,
Ковадлом, молотом, міхами.
Часто автор вдається до іронії. Наприклад, описавши портрет жахливо потворної Сівілли (ІІІчастина), він зразу ж після цього пише: «Еней, таку уздрівши цяцю ...»
Відповідно до вимог бурлескного стилю автор вніс багато елементів розмовно-побутової селянської лексики, образів з фольклору: казкову скатертину-самобранку, сап'янці-самоходи, килим-самоліт, хатку на курячій ніжці. Народними витворами є також казкові герої «Енеїди». Телесик, Котигорошко, Кощій, дурень зі ступою зображені на щиті Енея. З фольклору і казкові звороти, наприклад: «Не так-то діється все хутко, як швидко кажуться Казки». Розказане автором часто можна сприйняти за народний анекдот, жарт, переказ, бувальщину.
З української народної поезії запозичив Котляревський і постійні епітети (чисте поле, біле тіло, гіркі сльози). Народними магічними обрядами є і виливання Сівіллою переполоху, і ворожіння дівчат на вечорницях, і забави в Дідони. Фольклорну основу має тужіння-плач матері Евріала: «О сину! світ моїх очей!»
Народнопоетичні образи «Енеїди» теж здебільшого гумористичні. Це видно і з прислів'їв («не йди в дорогу без запасу, бо хвіст од голоду надмеш,»), і з приказок: («Пропав, як Сірко на базарі,»), і з ідіоматичних фразеологічних зворотів («слухати чмелів, «взяти чвирк», «точити баляси», «хрін його не взяв,»), і з синонімів до дієслів бігти, тікати - тягу дати, п'ятами накивати, чухрати, дати драла тощо.
А от ряснота, прямо-таки злива однорідних членів речення (ще одна помітна риса стилю Котляревського) йде від традицій книжної мови. Поет захоплений розмаїттям української мови, ніби не може стриматися від використання майже безмежних можливостей її виражальних засобів.
Ремнями драла, мов биків,
Кусала, гризла, бичувала,
Кришила, шкварила, щипала,
Топтала,дряпала,пекла,
Порола,корчила,пиляла,
Вертіла, рвала, шпигувала
І кров із тіла їх пила.
Коли ж однорідні члени речення є ще й синонімами або хоч близькими до них, як у наведеному щойно уривку,- сміх дужчає з кожним новим словом. «Енеїда» нагадує словник синонімів української мови. Ось синоніми до дієслова бити: дати прочухана, дати березової припарки, ляща, перечосу, потиличника, перцю, ляпаса, хльору і т. п., всього 60 (!).
Проте не всюди дотепи Котляревського добродушні. Часто гумор переходить у в'їдливу сатиру, і це надає «Енеїді» виразного соціального звучання. Дошкульно зображені призвідці соціальної неволі народу – боги-чиновники та царі-поміщики:Латинові вельможі «на йолопів були похожі», Зевс від горілки «аж обдувся» тощо. Це сміх злий, нищівний. Котляревський так зарядив «Енеїду» сміхом, що вона звеселяє читачів вже багато поколінь. Сміх в «Енеїді» є виявом сили народу, який сміявся не лише з інших, а й з себе.
Та в багатьох картинах Котляревський відходить від бурлеску, найчастіше там, де йдеться про високопатріотичні або ліричні мотиви. Майже немає елементів бурлеску характеристиці Евріала, а також Енея і троянців у IV-VІ частинах, в опису втечі Низа та Евріала з рутульського стану, у згадках про гетьманщину тощо.
І там, де поет оспівує найсвятіші для народу почуття любові до рідного краю, бурлеск зникає, розповідь стає поважною то урочистою, то зворушливою. Наприклад:
На те і місяць вкрила хмара,
І поле вкрив густий туман ...
11.Роль твору в суспільному житті свого часу
Значення «Енеїди» у тому, що цим безсмертним твором Котляревськии поєднав українське художнє слово зі світовою культурою, в побуті України показав загальнолюдське. Своїм твором митець-новатор довів, що й у рамках бурлескного жанру можна правдиво показати життя народу і висміяти його ворогів.
«Енеїда» - чи не єдиний травестійний твір у Європі, що став народним, бо ця перша високохудожня поема нової української літератури зігріває читача власним, а не позиченим теплом.
«Енеїда» відповідає принципові народності, бо вона написана народною мовою, на народній основі; в поемі висвітлено особливості національного характеру українців, глибоко проникнуто в суть описаних явищ, відбито мрії про краще життя,оспівано високі громадянські чесноти, погляди, мораль народу.
12. Актуальність (чи ні) його для сучасників
«Енеїда» своїм життєстверджуючим сміхом мала великий вплив на наш народ, пробуджувала національну свідомість, а світові розкрила характер українців. Ця, за висловом ОлесяГончара, «наіскрена сонцем, розпашіла од земних пристрастеи» поема і нині має суспільне значення.
«Енеїда» також дала поштовх до написання подібних творів у різних народів, наприклад білоруської «Енеиди навыварат», Сатирично-гумористичні традиції Котляревського талановито продовжено в творах Остапа Вишні, Валерія Пронози, Василя Чечвянського, Степана Олійника, Олександра Ільченка, Сергія Воскрекасенка та багатьох інших. Отже, для наступних поколінь митців образного слова стиль «Енеїди» - справжня джерельна криниця.
13. Відгуки критиків та інших діячів мистецтва
«І. П. КОТJIЯРЕВСЬКОМУ»
Як день горить, як вітер хилить віти,
Як те, що є на світі даль і час,
Між нас тобі, поете, жити,
Як і між тих, що прийдуть після нас.
Пройдуть віки, настане вічне літо.
І так, як ми, як з нами це було,
Над книжкою твоєї «Енеїди»
Нащадок схилить paдіснe чоло.
Як день горить, як вітер хилить віти,
Як зорі ті, що світять для очей,
3емлявсе так же буде в даль летіти
Й твоє ім'я сіяти між людей.
Володимир Сосюра
«Два століття живе на світі безсмертний автор «Енеїди» й «Наталки Полтавки», поет, веселий мудрець, в якому мовби уособився оптимізм народу, його дужий, не підвладний смуткові дух, патріотичне чуття, обдарованість, моральна чистота».
Олесь Гончар
«...Поема Котляревського - самобутній і глибоко національний твір, де стародавніх троянців і латинян переодягнено в жупани й кобеняки українського козацтва ХVІІІ ст., в каптани й мундири тодішнього чиновництва, у підрясники й ряси «хаптурного роду» –духовенства, де широким пензлем змальовано побут тогочасного панства, що замінило собою Вергілієвих олімпійців».
Мaксuм Рильський
«Комізм його «Енеїди» незрівнянний: всюди дихає невимушена сатира, яка виблискує щирою веселістю і дотепами спостережливогo розуму. 3 особливою майстерністю автор перемішує міфологічні й інші імена з малоросійськими. Це надає живого місцевого колориту всій поемі».
С. П. Сmебліn-Каміпський
14. Екранізації та сценічні постановки (якщо є)
Видатний шведський учений Альфред Єнсен поставив «Енеїду» за її змістом і стилем в ряд найкращих творів світової літератури; ця поема, на иого думку, «має самостійну й оригінальну вартість». «Енеїду» високо цінували Тарас Шевченко, Павло Шафарик, Микола Гоголь, Іван Франко, Михайло Коцюбинський.
Друге життя поемі дала опера «Енеїда» (музика Миколи Лисенка, лібрето Миколи Садовського), опера «Еней на мандрівці» (музика і лібрето Ярослава Лопатинського), оперета Григорія Ашкаренка (лібрето Марка Кропивницького) та інші музичні твори. У 1971 році вперше - на сцені Полтавського народного театру - здійснено інсценізацію «Енеїди», бурлескна опера «Енеїда» йде у Національному академічному драматичному театрі ім. Івана Франка.
З художників «Енеїду» проілюстрували Порфирій Мартинович, Василь Корнієнко, Григорій Нарбут, Іван Їжакевич, Михайло Дерегус, Олександр Данченко, а найкраще Анатолій Базилевич. Зроблено першу спробу екранізувати «Енеїду» методом мультиплікації.
15. Мої думки з приводу прочитаног
Автор української «Енеїди» ставить ряд суспільно важливих для нашого народу проблем: соціальної нерівності, захисту рідної землі від ворогів, громадянського обов'язку, честі сім'ї, виховання дітей, дружби, кохання та інші – це вічні проблеми нашого суспільства, тому «Енеїда» завжди буде привертати увагу людей.
Поема має й велике виховне значення, що полягає у пробудженні у читачів любові до рідного краю, до свого народу; виховує такі риси, як патріотизм, гуманізм, чесність, доброзичливість до людей; викликає негативне відношення до вад людського характеру (підлабузництво, хабарництво, егоїзм та інші).