Структурні проблеми виникли не лише через різні політичні точки зору всередині Спілки, що стосуються питань майбутнього шляху розвитку видавничої справи; а також було поставлено питання про те, що всі повинні працювати разом в медіа-сфері – і техніки, науковці, митці, музиканти.
Все ж таки через деякий час ряд письменників оголосили про свій вихід з головної Спілки ( Гюнтер, Грасс, Анна Йонас). Після 20 років від свого заснування Спілка стояла перед початком свого розпаду: причиною свого розпаду в цій спілці ряд письменників вбачали у самостійних цілях кожного з них.
Видавництва залишалися тими певними інстанціями, за допомогою яких виходив в друк той чи інший манускрипт. Лекторат, набір, друк, видавництво, книжкові магазини—ось всі ці інстанції, які має пройти манускрипт, щоб стати книгою, справжнім продуктом, гідним громадськості. Та чи ці книги стануть доступними для читача—це питання не літературного, а економічного контексту. Деякі дати, цифри статистики показують таке становище видавничої справи у 1981р.: в ФРН, зокрема, в Західному Берліні, було 2044 видавництв і 5100 книжкових магазинів. За цією статистикою ФРН посідає третє місце після США. Зокрема,4/5 всього виробництва титулок відбувалося в Німеччині.
В свідомості суспільства видавництва відігравали важливу роль—вони “створювали” літературу, “створювали” авторів. Видавництва повинні були, все-таки, орієнтуватися на читача. Вони слідкували за попитом книг, а також, щоб ці книги вчасно з’являлися на полицях книгарень.
У Франкфурті було створено великий книжковий ярмарок. На цьому ярмарку справжні книги таких авторів, як Йоганес Марсо Зіммель, Гільдегард Кнеф витісняли своїми тисячними екземплярами інші, менш відомі книги.
Звичайно, спілки, видавництва книг повинні функціонувати, оскільки роблять великий внесок в популяризацію читання, презентують і оформляють різні твори.
Яку ж роль відіграє читання? Чи є у ФРН відповідна читацька культура? Яке значення має літературний твір для сучасності? Громадські бібліотеки—наукові, церковні, шкільні, спеціальні фахові—мають у своєму фонді близько 50 міліонів томів, а 115 міліонів видається читачам у рік. Художня, дитяча, та молодіжна література задіяна у видачі на 60%.
На рівень захопленості книгами у населення великий вплив мають як рівень освіти, так і класові відмінності. Чим вища шкільна освіта, тим більший інтерес до літератури для читання.
Безсумнівним є те, що на чолі цих передових авторів стоїть Бертольд Брехт, а улюбленими класиками вважаються—Лессінг, Шекспір, Мольєр та Ібсен.
Важливим моментом у визначенні якості літературних творів виступає суперечність громадської думки. В цій суперечці важливу роль відіграє професійна літературна критика; ці суперечності думок вирішуються як окремими формами літературної критики, так і окремими критиками.
Докладна, гарно сформульована критика певного твору, опублікована у важливому періодичному виданні, може стати вирішальною в успіху чи поразці на книжковому ринку, а також може вирішити літературне майбутнє автора. Літературний критик Марсель Райх-Раніцкий у своїй промові зазначав: “Літературна критика—це завжди полеміка. Рецензент бореться за або проти книги, напрямку,літератури.”
Критика — це аналіз, зрештою коментар до якогось видатного твору; продуктивний образ, есе.
Отже, своєрідність літературної діяльності визначається трьома взаємодіючими факторами:
- приватно-капіталістичні видавничі організації;
- масмедії: ЗМІ;
- естетична цінність літературних творів.
Крім засланської літератури, всередині Німеччини сформувалось 3 групи письменників:
-ті, які підтримували фашизм;
-ті, які зберігали дистанцію у відношенні до фашизму (“внутрішня еміграція”);
-ті, які намагалися чинити опір всередині літератури.
Після закінчення другої світової війни виявилась очевидна контроверсія щодо неоднакових успіхів літератури у засланні та літератури внутрішньої еміграції. Літературу внутрішньої еміграції представляли Томас Манн та Франк Тіз; література заслання представлена Вальтером фон Моло. Зовнішня контроверсія між літературами виявилася навіть тоді, коли Вальтер фон Моло звернувся до Томаса Манна з проханням про повернення до Німеччини. Т. Манн відхилив прохання, посилаючись на те, що за часів 12-річного панування фашистів у Німеччині, він був поза її межами.
З цією контроверсією між літературами відбувся поділ літератури на 2 табори, політичне підгрунтя яких дуже швидко стало очевидним. Проте кордон проліг не лише між зовнішньою і внутрішньою еміграцією, але й між двома частинами німецької держави. Крім того, поділ відбувся між соціал- комуністичною і буржуазно-консервативною літературою.
Після 1945р. зявилися два відатні твори буржуазної літератури у Західній Німеччині,які заслуговують на особливу увагу: романи Германа Гессена "Гра перлин" (1943) і Томаса Манна "Доктор Фауст" (1947). Ліричні твори представлені такими іменами: Фрідріх Юнгер, Гертруд фон Ле Форт, Георг фон дер Врінг.
Поети орієнтувались на такі зразки творів як сонет, балада, елегія.Відчутними у творах були релігійні та християнські мотиви. Автори бачили себе вісниками якоїсь вищої істини, яку можна осягнути далеко від емпіричної дійсності, і доступна вона тільки деяким, а саме—поетам.
Як винятки серед авторів-поетів внутрішньої еміграції стоять "політичні лірики-натуралісти" Гюнтер Айх, Карл Кролов, Вільгельм Леманн.
Особливої ваги у повоєнні роки набирає політико-культурна публіцистика, яка зявлялася у 4-х окупованих зонах. Такі газети часто давали можливість для розгортання громадської дискусії щодо певного книжного видання. Протягом 1945-46р.р. зявилося не менше 17 газет:" Die Wandlung", " Lancelot", " Aufbau", "Der Ruf"," Frankfurter Hefte"," Ost und West"," Merkur". Вони зосереджували увагу на тематично-змістовних кульмінаційних пунктах, а відрізнялись за політико-ідеологічними аргументаціями ( Wandlung , Ruf, Gedenwart) і за літературно-культурними аспектами ( Die Erzahlung, Das Karussel, Das Goldene Tor, Stoгy).
"Література з руїн"— так закарбувалась література раннього повоєнного періоду, оскільки вона відображала реальність руїн—не тільки зруйнованих міст і будинків, але також і занепад ідеалів і надій. Це така література, за допомогою якої автори, повернувшись додому, намагались літературно обгрунтувати проблеми сучасності з тим, щоб їх побороти.
У молодих авторів повоєнного часу знаходимо ( як, наприклад, у Вольфганга Борхерта) при розповіді експресіоністичні та сюрреалістичні елементи стилю і зображення, які розвинулись на американських зразках прози, а ,особливо, типу "short story" Ернеста Хемінгуея. В. Борхерт—драма "Drauben vor der Tur"(1947).
Теми поетичних творів стосуються війни, повоєнних міграцій, проблеми обовязку, колективних зобовязань, настроїв між зруйнованою дійсністю і відчуттям відбудови.
Проза в цей час не набула широкого розмаху; розповідь базувалася на конструюванні і реконструкції дійсності ( Герман Касак "Die Stadt hinter dem Strom"(1947); Ернст Віхерст " Der Toten Wald"(1945)).
Література і політика ще ніколи не стояли так далеко одне від одного, як у 50-х роках.
Ейфорія "економічного дива", "деморалізація" робітничого класу, вхід у НАТО—ці, та деякі інші фактори стабілізації капіталізму, при одночасній західній інтеграції ФРН, сформували також момент розвитку зростаючої дистанції та ізоляції інтелігенції.
Письменники 50-х років: Зігфрід Ленц, Пауль Шальлюк, Вольфдітріх Шнурре.
"Молода німецька література сучасності" зберігає традиції соціально-критичної, реалістичної розповіді. Німецька повоєнна проза репрезентує довіру у такий спосіб, яким подолання фашизму можна передати у формі літературного переборювання.
Один з небагатьох творів 50-х років, у які боротьба з минулим і критика сучасності є нерозривно повязані,—це роман Генріха Бьолля " Billard um Lakbzehn"(1959). Елемент розповіді у романі 50-х р.р. вказує на широкий спектр літературної техніки, збагаченої від обмежених можливостей соціально-критично-реалістичної простоти до барочно-гротескної розповіді.
В 50-тих роках у ФРН формується така традиція розповідної літератури, яка в 60-ті роки і аж до сьогоднішнього часу високо оцінюється як в країні так і заїї межами. Однак не тільки на основі своєї літературної якості, але й також через незмінний суспільно-політичний енгажамент своїх провідних репрезентантів (Грасс, Бьоль, Вальтер перед усім). Також напруженість у відносинах літератури і політики залишалась і до сьогодні.
Актуальність французького екзистенціалізму базувалася на ідеологічному дефіциті, який став очевидним протягом і особливо після закінчення війни як почуття (пустоти) спустошеності, сумніву, страху. Як філософію свободи кожної окремо взятої особистості запропонував він тлумачення людської екзистенції. Він представив декласоване і дезорієнтоване воєнне і повоєнне покоління антропологічно-філософською моделлю людини „людини без трансцендентну”.
60-ті роки були для ФРН часом глибокої суспільної кризи. Завершення екологічного ре конструкційного періоду складає передумови в 60-ті роки для будівництва Берлінської стіни 13 серпня 1961 року. Серед інтелектуальної молоді і робітників певним рядом факторів зовнішньої і внутрішньої політики був сумнів у свої сили, в собі: „... німецька освітня катастрофа” (Георг Піхт), яка перетворила високорозвинену індустріальну країну ФРН на освітньо-політичну галузь; соціальні війни в межах 3-го світу (наприклад, в’єтнамці проти американців, війна у В’єтнамі, яка передусім у молодого покоління викликала обурення); екологічна криза 1966 – 1967 років; утворення великої Коаліції соціал-демократів і християн-демократів у 1966 році.