Руські джерела існували, ймовірно, спочатку в окремому вигляді. Це військові повісті, наприклад, поетичний опис під 1024 р. Лиственської битви між Ярославом і Мстиславом; монастирські оповідання, наприклад, про початок Печерського монастиря; жітійниє оповідання, наприклад, повість про вбивство Бориса і Гліба; легендарні розповіді, наприклад, про ярославських волхвів; повчання - такі, як повчання Феодосія і Володимира Мономаха; розповіді про междукняжеських стосунки, наприклад, повість священика Василя про засліплення Василька Теребовльського, і так далі.
На початковій стадії вивчення літописів дослідники виходили з того, що різночитання, що зустрічаються в списках, є наслідком спотворення початкового тексту при неодноразовому переписуванні. Виходячи з цього, наприклад, А.Л. Шлецер ставив завдання відтворення «очищеного Нестора». Спроба виправити механічні помилки, що накопичилися, і переосмислення літописного тексту, проте, не увінчалася успіхом. В результаті виконаної роботи сам Шлецер переконався, що з часом текст не тільки спотворювався, але і виправлявся переписувачами і редакторами. Проте був доведений непервинний вигляд, в якому до нас дійшла «Повість минулих літ». Цим фактично було поставлено питання про необхідність реконструкції первинного виду літописного тексту.
Зіставивши всі доступні йому списки літописів, А.А.Шахматов виявив різночитання і так звані загальні місця, властиві літописам. Аналіз виявлених різночитань, їх класифікація дали можливість виявити списки, що мають співпадаючі різночитання. Дослідник згрупував списки по редакціях і висунув ряд взаємодоповнюючих гіпотез, що пояснюють виникнення різночитань. Зіставлення гіпотетичних зведень дозволило виявити ряд загальних рис, властивих деяким з них. Так були відтворені передбачувані початкові тексти. При цьому виявилось, що багато фрагментів літописного викладу запозичувалися з дуже ранніх зведень, що, у свою чергу, дало можливість перейти до реконструкції якнайдавнішого руського літописання. Виводи Шахматова отримали повне підтвердження, коли було знайдено Московське зведення 1408 р., існування якого передбачив великий учений. У повному об'ємі шлях, який виконав А.А. Шахматов, став ясний лише після публікації його учнем М.Д. Пріселковим робочих зошитів свого вчителя. З тих пір вся історія вивчення літописання ділиться на два періоди: до-шахматовський і сучасний.
При редагуванні первинний текст (перша редакція «Повісті минулих літ») був змінений настільки, що А.А. Шахматов прийшов до висновку про неможливість його реконструкції. Що ж до текстів Лаврентьевськой і Іпатьевськой редакцій Повісті (їх прийнято називати відповідно другою і третьою редакціями), то, не дивлячись на пізніші переробки в подальших зведеннях, Шахматову вдалося визначити їх склад і імовірно реконструювати. Слід зазначити, що Шахматов коливався в оцінці етапів роботи над текстом «Повісті минулих літ». Іноді, наприклад, він вважав, що в 1116 р. Сильвестр лише переписав Несторів текст 1113 р. (причому останній іноді датувався 1111 р.), не редагуючи його.
Якщо питання про авторство Нестора залишається спірним (у Повісті міститься ряд вказівок, що принципово розходяться з даними Читань і Житія Феодосія), то в цілому припущення Шахматова про існування трьох редакцій «Повісті минулих літ» розділяють більшість сучасних дослідників.
Виходячи з уявлення про політичний характер староруського літописання, Шахматов, а за ним Присілків і інші дослідники вважають, що зародження літописної традиції па Русі пов'язане з установою Київської митрополії. «Звичай візантійської церковної адміністрації вимагав при відкритті нової кафедри, єпископської або митропольної, складати з цієї нагоди записку історичного характеру про причини, місце і осіб цієї події для діловодства патріаршого синоду в Константинополі». Це нібито і стало приводом для створення Якнайдавнішого зведення 1037 р. Пізніші зведення, що складалися на основі «Повісті минулих літ», дослідники представляють то суто публіцистичними творами, написаними, що називається, на злість дня, то якоюсь середньовічною белетристикою, то просто текстами, які систематично з дивовижною завзятістю і наполегливістю «дописують», - чи не за інерцією.
Як показав А. А. Шахматов, «Повісті минулих літ» передували інші літописні зведення. Учений наводить, зокрема, наступний факт: «Повість минулих літ», що збереглася в Лаврентьевскому, Іпатьевському і інших літописах істотно відрізнялася в трактуванні багатьох подій від іншого літопису, що оповідав про той же початковий період руської історії, - Новгородському першому літопису молодшого ізводу. У Новгородському літописі були відсутні тексти договорів з греками, князь Олег іменувався воєводою при юному князеві Ігорі, інакше розповідалося про походи Русі на Царьград і так далі. Шахматов прийшов до висновку, що Новгородський перший літопис в своїй початковій частині відобразив інше літописне зведення, яке передувало «Повісті минулих літ».
Текст «Повісті», що цікавить нас, охоплює тривалий період - з якнайдавніших часів до початку другого десятиліття XII ст. Цілком обґрунтовано вважається, що це одне з якнайдавніших літописних зведень, текст якого був збережений літописною традицією. У різних літописах текст Повісті доходить до різних років: до 1110 р. (Лаврентьевський і близькі йому списки) або до 1118 р. (Іпатьевський і близькі йому списки). Вважається, що перша редакція «Повісті минулих літ» до нас не дійшла. Збереглася друга її редакція, складена в 1117 р. ігуменом Видубіцького монастиря (під Києвом) Сильвестром, і третя редакція, складена в 1118 р. по велінню князя Мстислава Володимировича. У другій редакції була піддана переробці лише завершальна частина «Повісті минулих літ»; ця редакція і дійшла до нас у складі Лаврентьевському літопису 1377 р., а також інших пізніших літописних зведень. Третя редакція, на думку ряду дослідників, представлена в Іпатьевському літопису, старший список якого - Іпатьевський - датується першою чвертю XV ст.
Можна стверджувати, що остаточна крапка в дослідженні питання походження «Повісті» ще не поставлена, це показує вся історія вивчення літопису. Не виключено, що ученими на основі знов виявлених фактів, будуть висунуті нові гіпотези щодо історії створення найбільшого пам'ятника староруської літератури - «Повісті минулих літ».
Разом з тим, вся історію вивчення Повісті показує, що мета створення літописів повинна бути достатньо значущою, щоб впродовж ряду сторіч багато поколінь літописців продовжували працю, почату в Києві в XI ст. Тим паче, що «автори і редактори трималися одних і тих же літературних прийомів і висловлювали одні і ті ж погляди і па суспільне життя і на етичні вимоги».
Розділ ІІ. Структура та зміст «Повісті минулих літ» та її зведень
Вчені встановили, що літописання велося на Русі з XI по XVII ст. Ще в XIX ст. стало відомо, що практично всі літописні тексти, що збереглися, є зведеннями попередніх літописів. Згідно Д.С.Ліхачьову, «по відношенню до літопису зведення більш менш гіпотетичний пам'ятник, тобто пам'ятник передбачуваний, лежачий в основі його списків або інших передбачуваних же зведень» зобов'язана своїм широким історичним кругозором, введенням в літопис фактів всесвітньої історії, на тлі яких розгортається історія слов'ян, а далі - історія Русі. Завдяки державному погляду, широті кругозору і літературному таланту Нестора «Повість минулих літ» з'явилася «не просто зборами фактів руської історії і не просто історико-публіцистичним твором, пов'язаним з насущними, але скороминущими завданнями руської дійсності, а цілісною, література викладеною історією Русі.
Існує значна кількість списків літописних зведень Повісті. Основними прийнято вважати Іпатьєвський та Лаврентьєвський літописи.
Іпатьєвський літопис отримав свою назву по приналежності старшого списку Костромському монастирю Іпатьєвському, але за змістом представляє південноросійське літописне зведення кінця XIII ст. Це зведення є компіляцією двох пам'ятників: київського зведення 1198 р. галицько-волинського оповідання, що доходить до кінця XIII ст.
Обидва компоненти Іпатьєвського літопису мають складний склад. Київське літописне зведення 1198 р. створене в Михайлівському монастирі Видубіцкому, джерелами його служили попередні київські великокнязівські зведення, сімейна хроніка смоленських Ростиславичів, чернігівський літописець князя Ігоря Святославіча, володимирський літопис Всеволода. Крім того, в текстах XII ст. є вставки з Галицько-волинського літописання. Не дивлячись на значну кількість літератури з питання, у вивченні Іпатьевського літопису є ще цілий ряд спірних моментів, особливо відносно розподілу матеріалу по окремих пам'ятниках і атрибуції текстів.
Існуючі описи списків Іпатьєвського літопису вимагають уточнення. Крім того, серйозною проблемою залишається питання про співвідношення їх між собою. Ці недоліки заповнюються тепер окремим факсимільним виданням Хлебниковського і Погодінського списків.
Іпатьевський список у XVII столітті належав Костромському монастирю Іпатьєвському, що засвідчує запис на обороті першого листа: «Книга Іпатцкого монастиря літописець про княження» (є і інші монастирські приписки). Н. П. Ліхачев датував рукопис часом близько 1425р.
Списки літопису мають специфічні водяні знаки: леопард (5 варіантів), дельфін (2 варіанти), дракон (2 варіанти), півмісяць під шестикінечною зіркою, лілія, гусак. За ними рукопис слід датувати кінцем 10-х - початком 20-х років XV століття. В тексті розрізняються п'ять почерків. Очевидно, що писарі отримували текст для листування частинами, між якими утворилися пропуски.
Мовні особливості Іпатьєвського списку ще вимагають ретельного вивчення, але думається, що як місце написання рукопису не можна виключати західноросійські області.