Однією з ефективних форм виховної роботи є читацькі конференції, хоча останнім часом, з появою значної кількості продукції відео - та аудіо продукції.
Одна з найбільш актуальних сучасних форм виховної позанавчальної діяльності. Водночас читацькі конференції з класичної англомовної літератури є важливим засобом пропаганди науково-популярної, історичної та художньої літератури.
Беручи участь у їх підготовці та проведенні, учні отримують можливість глибше зрозуміти зміст і образи літературного твору, мотиви та дії історичних осіб, особливості їх мови та стилю.
Читацькі конференції формують літературно-етичні смаки, сприяють бажанню наслідувати позитивних героїв.
Сучасна педагогічна практика нагромадила досвід проведення читацьких конференцій на основі літературних та історичних творів англомовних всесвітньо відомих письменників.
Види та тематика читацьких конференцій надзвичайно різноманітні. Їх можна проводити на матеріалі одного чи кількох творів з однієї теми, з окремою літературною чи науковою проблемою. Вибір теми визначається з урахуванням завдань громадянського виховання, навчального матеріалу, підготовленості учнів.
Мета читацької конференції буде досягнута, якщо виступи знайдуть живий відгук у присутніх, викличуть інтерес до обговорюваної книги чи проблеми.
З урахуванням сучасного рівня розвитку телебачення, наявності великої кількості відеопродукції ефективним убачається проведення глядацьких конференцій з попереднім переглядом кінофільму та його наступним обговоренням через кілька днів. При проведенні такого типу конференцій особливу увагу необхідно звернути на розвиток художньо-естетичних смаків і почуттів учнів, зосереджуючись на особливостях мови, стилю, форми твору.
Такі конференції можуть завершуватись літературною вікториною, виконанням тематичних музичних творів, фрагментом вистави або ж виставкою малюнків на обговорювану тему.
Такі форми проведення позакласних заходів з англійської мови сприяють успішному формуванню в активній практичній діяльності, яка сприяє, духовному зростанню особистості та формуванню світогляду[19].
Важливе місце серед форм позанавчальної виховної роботи з формування громадянських якостей учнів займають тематичні вечори. Педагогічна практика накопичила найрізноманітнішу тематику - присвята історичним і пам’ятним датам; культурним діячам; діяльності міжнародних прогресивних організацій; питанням літератури, мистецтва, діяльності видатних учених, письменників, художників, композиторів та ін.
Під час проведення тематичних вечорів використовують найрізноманітніші методи та засоби виховного впливу на учнів - виступи представників громадських організацій, державних і бізнесових структур, прогресивної, національно свідомої інтелігенції. У канву тематичних вечорів вплітають пісні, поезії, фрагменти кінофільмів тощо. Усе це дає змогу зробити їх емоційно насиченими, цікавими, а виховну інформацію - дохідливою та переконливою.
Особлива цінність тематичного вечора полягає в тому, що в його підготовці та проведенні активну участь беруть учні. Тут широке поле для прояву їхньої ініціативи, творчості, самостійності, ерудованості - у доборі теми, запрошенні гостей, оформленні приміщення, підготовці виставок, конкурсів, номерів художньої самодіяльності.
Можливо проводити цикли тематичних вечорів, присвячених одній важливій проблемі, наприклад, до річниці Конституції США. До ювілеїв англійських та американських письменників тощо.
Заслуговує на увагу й проведення циклу заходів, присвячених одній темі. Наприклад, "Культура та мистецтво Англії".
Це може бути обговорення, бесіда, літературний вечір, конкурс, усний журнал, вечір-роздум. Така розмаїтість жанрів сприятиме ґрунтовній розмові учителів зі учнями про те, що не ім’я робить людину Людиною, а людина робить гідним своє ім’я. При цьому і вчителі, й учні діляться досвідом і знахідками в розумінні окремих імен та історичної долі їх носіїв [[20]]. Готуючи тематичний вечір, необхідно чітко уявляти структуру та зміст, методику підготовки та проведення. Важливо заздалегідь продумати всі форми використання технічних засобів навчання, наочності, склад запрошених гостей та ін. У цій справі немає дрібниць, а тому й не повинно бути дрібних недоречностей. Педагогічна практика з формування громадянськості учнів загальноосвітніх шкіл накопичила чималий досвід у цій справі. Ефективними формами організації виховної діяльності учнів є вечори запитань і відповідей, усні журнали, прес-бої, турніри кмітливих, дискусійні клуби, тренінги тощо.
Про існування особливого мовного світобачення (Weltansicht) ідея була сформульована вже на початку ХІХ століття В. Гумбольдтом. А тому його розуміння, підходи до опису дотепер перебувають у стадії становлення. У науковій літературі спостерігаються різні підходи до аналізу цього поняття [[21]].
Теоретичні та методологічні проблеми зіставно-компаративного аналізу англійської лексики присвячені ряд визначних праць. Цей підхід сформувався у ХХ столітті. Серед фахівців-мовознавців, які успішно застосовували його, відомі Р.М. Козлова, В.Т. Коломієць, В.П. Шульгача, О.П. Карпенко, Я. Влаїч-Поповіч, Я. Ванякова та ін. Особлива заслуга у розвиткові теорії й практики цих досліджень в індоєвропеїстиці належить О.С. Мельничукові, а в царині славістики - Ж.Ж. Варбот, Г.Б. Антрушина [[22]].
Основним і вихідним завданням компаративного підходу є генеалогічна класифікація лексики, виокремлення генетично споріднених словесних одиниць. Важливе значення має домінуванням у сучасній лінгвістиці антропоцентричної парадигми.
Звернення до творчої спадщини англійських письменників, а також сам вибір предмета дослідження не випадкові. Це пов’язано з яскравою і ще до кінця не розкритою природою художнього методу письменників [[23]].
Не розкриваючи в роботі усіх художніх особливостей та методів англійських письменника, відзначаємо деякі характерні особливості притаманні більшості творів. Це поєднання в них двох концептосфер: опис подій, реальним учасником яких він був, і опис внутрішніх ремінісценцій автора. Усі ці почуття зливаються в оповіді [[24]].
Це поєднання в тексті супроводжується з яскравими порівняннями й епітетами, що відбивають індивідуальне бачення письменником дійсності. Фактично в творах англійських письменників існують два паралельні мовні світи зі своїми концептами, своєю мовною палітрою - світ реалій і світ ремінісценцій, світ політичних ідеологем і етичних та естетичних уявлень.
Об’єктом мовного аналізу постає мовна особистість як носій певних творчих і національно-культурних особливостей. Незважаючи на значну кількість праць, присвячених цьому питанню, методика компаративного аналізу англійської мови ще перебуває на стадії становлення.
У зв’язку з цим плідним видається вивчення мовно-етнічного й індивідуально-мовного художнього матеріалу, творів англійських письменників. Матеріалом аналізу при цьому обрано творчу спадщину Дж. Лондона [[25]].
Середина XX століття аж до кінця сімдесятих пройшла під знаком граматико-перекладацького методу, метою якого було вивчення граматики, щоби навчитися читати та розуміти тексти на іноземній мові. На уроках англійської мови, у більшості шкіл робили граматичні вправи та перекладали тексти на іноземну мову і навпаки.
Пояснювали граматику найчастіше на рідній мові, якщо учень не міг виправити свою помилку сам, вчитель це робив за нього [[26]].
У 1970-і роки з'явився аудіо-лінгафонний метод, а разом з ним - лінгафонні курси і лінгафонні класи. Прихильники аудіо-лінгафонного методу вважали, що потрібно заучувати граматичні та фразеологічні структури мови шляхом багатократного повторення їх у готових учбових діалогах, і тоді, учень вживатимете їх автоматично.
Кінець 1970-х - 1980-і роки - це бум суггестопедії. Сам метод, використовуваний болгарським психіатром Лозановим, означає “лікування навіюванням, сугестією”. У застосуванні до вивчення іноземних мов велике значення надавалося психологічному настрою і емоційному стану учнів. Роль вчителя надзвичайно важлива і важка: він повинен створювати атмосферу, при якій пропадають утруднення, боязкість, страх помилок, збільшується віра у власні сили. У цій методиці активно використовуються музика, рух, сценічна дія.
У 1990-х роках ХХ - поч. ХХІ ст. - комунікативні методики. Сучасні викладачі починають розуміти необхідність спілкування, зближення, взаєморозуміння, комунікації, засобами мови. На зміну заучуванню списків слів, діалогів, переказам текстів, зубрінню граматичних параграфів і хоровому повторенню фраз приходять інші завдання: навчитися говорити так, щоби зуміти пояснити, переконати, описати щось або когось в умовах реальної мовної ситуації. Змінюються й прийоми: учень сам обирає - що і як сказати, він вирішує - кого і про що запитати.
Роль вчителя теж міняється, він перетворюється на радника, помічника, організатора діяльності. У комунікативній методиці мало користуються рідною мовою та рідко виправляють помилки. Більше використовуються реальні, а не навчальні діалоги. Сам навчальний матеріал відбирається з життєвих мовних ситуацій - інтерв'ю з реально існуючими людьми, уривки з виступів, телефонних розмов і тому подібне
Але розуміння граматичної будови мови порівняно з рідною, уміння адекватно письмово перекладати з однієї мови на іншій (грамматико-перекладацький метод), використання зусиль механічної пам'яті для запам'ятовування оборотів фразеологізмів, виразів, приказок, віршів (аудіо-лінгафоний метод), та переклад класичної англійської літератури сприяє мовному розвитку учнів, удосконаленню знань з іноземної мови [[27]].