На півночі його герої прямо стикалися з суворими істинами життя, вперше по-справжньому дізнаючись, що таке голод і небезпека, як багато означають дах і спокій, наприклад у романі „Білий клик”[15]. Вони як би наново відкривали для себе мир. І мінялися самі. Звільнялися від недовіри один до одного, від запеклості. Ставали не суперниками в гонитві за багатством, а єдиною людською сім'єю.
Цим і доріг була їм Північ - чистотою відносин, безкорисливістю помислів. Звичайно, не всім ним - тільки кращим. Багато, дуже багато опинилося на Клондайку людей, ні про що інше що не думали, окрім легкої наживи. Часом їм теж не позичати було хоробрість і завзятість, та тільки вся їх енергія витрачалася даремно, тому що помилковою виявлялася мета. Романтика і марення про мільйон, переплітаючись, залишали химерний відбиток в свідомості жителів північної країни. Розігрувалися драми жорстокі і непоправні.
"Заклик предків" приніс його авторові і гроші і славу і тим самим як би суперечив затвердженням Лондона-критика. Джек Лондон на гонорар, отриманий від видання "Заклику предків", Джек купив собі парусний шлюп "Спрей" ("Морська піна") і знову почав виходити в морі. Це не було тільки простим закликом серця бувалого моряка - Джек вирішив написати роман на морську тему.
В той же час він публікує ряд статей для різних соціалістичних видань, зокрема: "Як я став соціалістом" (1903 р), "Класова боротьба" (1903 р), "Штрейкбрехер" (1904 р) та інші. Статті ці викликали потік листів від людей, співчуваючих соціалістичним ідеям. Джек Лондон акуратно відповідав на всі листи. Його відповіді незмінно починалися словами: "Дорогий товариш" і закінчувалися: "Ваш в ім'я революції, Джек Лондон".
Про існування особливого мовного світобачення (Weltansicht) ідея була сформульована вже на початку ХІХ століття В. Гумбольдтом. А тому Феномен його розуміння, підходи до опису дотепер перебувають у стадії становлення. У науковій літературі спостерігаються різні підходи до аналізу цього поняття.
Теоретичні та методологічні проблеми аналізу англійської лексики присвячені ряд визначних праць. Цей підхід сформувався у ХХ столітті. Серед фахівців-мовознавців, які успішно застосовували його, відомі Р.М. Козлова, В.Т. Коломієць, В.П. Шульгача, О.П. Карпенко, Я. Влаїч-Поповіч, Я. Ванякова та ін. Особлива заслуга у розвиткові теорії й практики цих досліджень в індоєвропеїстиці належить О.С. Мельничукові, а в царині славістики - Ж.Ж. Варбот, Г.Б. Антрушиній [[16]].
У сучасній лінгвістиці актуальним є дослідження зв'язків мови, дослідження комунікаційних процесів, особливостей мовної картини світу, яка відображає історичне існування носіїв мови, їх матеріальну і духовну культуру.
Практичним застосуванням філологічного аналізу художнього тексту відбувається за такими етапами:
перше прочитання та визначення авторського задуму на емоційно-сугестивному рівні;
визначення ключових та домінантних текстових одиниць;
компонентний аналіз семантики ключових та домінантних текстових одиниць у зв’язку з усіма видами текстової інформації;
співвіднесення ключових та домінантних текстових одиниць з іншими компонентами художнього твору системою образів, сюжетом, композицією, поетикою, темою та ідеєю;
з’ясування авторської концепції на інтелектуально-аналітичному рівні.
Літературознавець І. Стоун називає реакційного німецького філософа Фрідріха Ніцше одним з духовних батьків Джека Лондона - разом з Карлом Марксом і Гербертом Спенсером.
Дослідники відзначають, що ніцшеанські ідеї позначилися головним чином на деяких пізніх творах письменника. Немає підстав стверджувати, що до 1903 року - року творчій зрілості - Лондон взагалі був знайомий з роботами німецького філософа, маловідомого у той час в США. Основою філософії Ніцше була ідея підпорядкування маси панові. Лондон же, як відомо, був прихильником революційної боротьби проти панів і перемоги маси над купкою влада імущих. Він не живив, подібно Ніцше, ненависті до соціалізму - навпроти, був його переконаним прихильником і за нього боровся. У реакційного філософа людина аморальна. Ніцше проповідував: "падаючого підштовхни". У Лондона основна якість позитивних персонажів - душевне благородство, товариська взаємодопомога.
Весь гуманістичний пафос творчості Джека Лондона в корені суперечить людиноненависницької філософії ніцшеанця.
Критики, що звернулися до творів Джека Лондона, та всесвітньо відомі літературознавці виявляють та відзначають ідейно-естетичне і етично-етичне коріння його творчості.
Літературознавці відзначають наявність суперечностей, вони підкреслюють свіжість і своєрідність його поетики, особливості мови. Чарівність його таланту - в органічному злитті реалізму і романтики, прославлянні героїчного початку в людині. Незвичайне, повне сміливих рішень життя Джека Лондона саме по собі не могло не викликати особливої пошани читачів та істориків літератури, вона незмінно підсилювала загальний інтерес до його творчості.
Перший період творчого шляху Лондона - це дев'яності роки XIX століття, коли письменник виходить на дорогу великого мистецтва як автор розповідей про Аляску. У цих розповідях виразно намітилася тяга до героїчної теми, властива письменникові взагалі. На даному етапі подвиг представлявся Лондону перш за все виразом несокрушимій фізичній та духовній силі, та природних властивостей могутньої особи, що затверджує себе у впертій боротьбі і з силами природи, і з людьми.
Проте пафос північних оповідань Лондона, що вражають своїми величними пейзажами, цілісними характерами, відкритими ситуаціями, не в боротьбі за золото, а в боротьбі за людські душі: людина, совість якої не замерзає навіть тоді, коли термометр показує п'ятдесят градусів нижче за нуль, - ось справжній герой ранніх розповідей Джека Лондона.
Високі закони дружби, чистій любові, самовідданості вознесені письменником над грубим злочинним сум'яттям збагачення, про яке він пише найчастіше з огидою. Але було б невірно бачити і гострих суперечностей Лондона, що позначилися в його ранніх розповідях (сильний вплив філософії, яку він вбирав, пробираючись важким шляхом самоучки від одного модного авторитету до іншого, від Спенсера до Ніцше, штовхало письменника в різні боки).
Услід за Спенсером Лондон був часом схильний вважати робочий клас “дном людства ”, куди всіх невдах і “слабких ” зіштовхують “сильні ", шляхом “природного відбору ” життя, що пробилися до ключових позицій, до багатства і влади. Підкріплюючи цю точку зору філософією Ніцше, письменник вважав, що мир - страшна і безперервна сутичка сильних із слабкими, в якій обов'язково і завжди перемагає сильний. Треба тільки стати сильним, підім'яти під себе інших, тих, хто слабкіший, - вже така їх доля. Захопленню подібними ідеями сприяв і вплив Кіплінга. Лондон високо цінував майстерність цього письменника. Відгомони подібних поглядів дають себе знати в такій розповіді Лондона, як “Син Вовка".
Його герой - безстрашний американець, що відводить індіанську дівчину з вігваму її батьків, перемагає індійців внаслідок того, що він істота нібито “вищого порядку”. У розповіді індійці називаються “Плем'ям Воронів”. Звичайно, і ворон - сміливий мисливець і хижак, але куди ж йому до вовка! Так в символіці назв розкриваються “забобони ” Лондона.
Проте герої кращих його творів виявляються братами в хвилину біди, вірними друзями під час подвигу, ділять чесно і останню кірку, і жменю золотого піску, і смерть, яку вони уміють зустріти безтрепетно. Коріння мужності героїв Лондона йде в народні уявлення про людське благородство, в народну етику. Вона воскресає для Лондона дикій Півночі, де, як в стародавні часи, людина і природа стикаються один на один у важкому, утомливому поєдинку.
Північні розповіді відображають і еволюцію поглядів Лондона. Так, наприклад, все виразніше звучить в них засудження користолюбства, все визначеніше проступає думка про те, що людина стає звіром не тільки в тих випадках, коли йому доводиться боротися за своє життя, але частіше, коли він засліплений блиском золота. У північних розповідях наростає і значення індіанської теми. Якщо в ранніх розповідях індійці - це клан “воронів", відтіснених і пограбованих білими “вовками", то поступово в епопеї Лондона індійці як би випрямляються, їх благородні, цілісні характери протистоять хижості і віроломству білих користолюбців. З нещасливців, що покірливо приймають свою трагічну долю, індійці стають воїнами, що мужньо намагаються відстояти минулу свободу або помститися білим прибульцям. Про це оповідає розповідь “Ліга людей похилого віку". З'являються розповіді, цілком присвячені життя індійців Півночі.
З Джеком Лондоном народився новий напрям в американській літературі, який можна окреслити словосполученням "романтичний реалізм", а його морські оповідання та романи "Поклик предків", "Морський вовк", "Мартін Іден", "Залізна п'ята", "Місячна Долина", "Міжзоряний блукач" та інші ісьогдні мають своїх шанувальників, вони не втратили актуальність.
Авторові вдалося стоврити велику кількості фігур та нових пригодницьких і життєвих ситуацій, досі неописаних жодним з авторів.