Курсова робота
Способи відтворення художнього часу у постмодерністському англомовному тексті
(на матеріалі роману Енн Тайлер The Clock Winder)
Зміст
Вступ
Розділ І. Художній час. Теоретичний аспект
1.1 Поняття художнього часу в різних наукових парадигмах
1.2 Реальний час vs художній час: інваріантні властивості художнього часу
Розділ ІІ. Способи реалізації художнього часу в постмодерністській англомовній прозі
2.1 Темпоральна метафора як засіб відтворення художнього часу в романі Енн Тайлер The Clock Winder
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Питання часу та його зв’язок з творчою діяльністю відігравало важливу роль протягом всього історично відомого існування та розвитку людської думки [7].
Відомо, що поняття часу є складним і багатогранним явищем, що містить комплексний характер, який виражається у складній концептуальній структурі.
Час, поряд із простором, є необхідними умовами існування матерії. Простір виражає порядок розташування одночасно наявних об’єктів; час – протікання змін існуючих явищ [10; c.15]. Вони належать до числа тих категорій, які кваліфікуються як поняттєві і такі, що не змальовуються за допомогою мови, а виявляються в ній самій, у її лексичній і граматичній структурах [8; c.196].
Проблеми лінгвістичного трактування часу, зокрема особливості функціонування у мові часових поняттєвих категорій, вивчалися З.Я. Тураєвою [16], О.В. Тарасовою [13], Н.І. Бурнадською [2], Т.В. П’ятничкою [10] та іншими дослідниками.
Категорія часу була і є предметом постійної зацікавленості науковців різних галузей: філософів, психологів, мовознавців, літературознавців.
Дане питання стає особливо актуальним у світлі постмодерністської художньої прози, в якій категорія часу знаходить своє специфічне вираження. Саме постмодернізм, як синтез повернення до минулого і руху вперед, закладає нову художню традицію: підкреслює особливе світовідчуття реальності як хаосу, що позбавлена ціннісних орієнтирів, світу децентрованого, який постає у свідомості у вигляді неупорядкованих фрагментів. Умовна часова вісь художніх творів набуває різного роду змін та орієнтацій, позбавлена впорядкованості та поступовості. Виокремлюється нова текстова категорія – час художній.
Художній час починає виступати у тексті як категорія вищого рангу (Турає ва) і набуває цього статусу саме завдяки порушенням у часовій та просторовій організації оповіді, реалізується у мовній темпоральності як категорії, що передає часовий зміст засобами мови, відображаючи об’єктивну дійсність [10; c.24].
Актуальність запропонованої теми дослідження полягає у спрямуванні сучасної лінгвістичної думки на аналіз категорій постмодерністського художнього тексту (як малої так і великої форми), на вивчення його глибинних мовних механізмів та особливостей структури.
Метою дослідження є визначення найбільш поширених мовних засобів реалізації категорії художнього часу у постмодерністському тексті. Мета роботи передбачає розв’язання таких основних завдань:
· уточнити зміст поняття художній час та конкретизувати його як окрему текстову категорію;
· виокремити та обґрунтувати основні інваріантні властивості художнього часу;
· визначити специфіку опозиції „Час реальний vs Час художній” та основні характеристики останнього;
· описати найбільш поширені мовні засоби реалізації категорії художнього часу на прикладі великоформатної американської постмодерністської прози;
Предметом вивчення виступає темпоральна метафора як мовний засіб відтворення художнього часу на всіх рівнях його реалізації в постмодерністському тексті.
Об’єктом дослідження є постмодерністські художні тексти сучасної американської прози великої форми.
Матеріалом вивчення слугують сучасні художні романи американського постмодерну, а саме роман Е. Тайлер The Clock Winder [24].
Розділ І. Художній час. Теоретичний аспект
1.1 Поняття художнього часу в різних наукових парадигмах
Категорія часу у різних її аспектах – історичному, філософському, мовному – тісно пов’язана з природою художньої творчості. Проблема часу хвилювала мистецтвознавців і філософів декількох тисячоліть. Однак інтерес до неї літературознавців та лінгвістів – явище останніх десятиліть. Воно демонструє особливості літератури ХХ століття (переважно літератури постмодернізму), для якої характерне особливе осмислення часу, складне поєднання різних часових верств, злам хронологічної низки подій, вторгнення в їх послідовність, хаотичність оповіді [16; c.13]: Postmodernist fiction is defined by its temporal disorder, its disregard of linear narrative, its mingling of fictional forms and its experiments with language(Barry Lewis, Kazuo Ishiguro); The postmodern challenges our thinking about time, challenges us to see the present in the past, the future in the present, the present in a kind of no time (Andrew Bennet, Nicholas Royle) [22].
Важливість категорії часу для літературного твору виражається перш за все в тому, що часова орієнтація оповіді визначає характер мовних засобів, які використовує автор твору. Часова орієнтація твору – одна із ознак, що відрізняє оповідь від першої особи від оповіді від третьої особи. Весь художній текст, де оповідь ведеться від третьої особи, спрямований на часовий досвід оповідача. Його часове та просторове розташування визначають часові та просторові відношення у творі (time-space system). В оповіді від третьої особи такого спрямування немає, події описуються як такі що мали місце[16; c.13].
Для визначення поняття художнього часу необхідне чітке розрізнення таких понять як темпоральність (темпоральна структура художнього тексту), лінгвістичний час, мовний час, граматичний (морфологічний, синтаксичний) та контекстуальний час.
Ми поділяємо думку О.В. Тарасової про те, що мовний час недопустимо змішувати з часом лінгвістичним [13; c. 34]. Якщо мовний час – це система засобів різних рівнів мови, різноманітні одиниці та структури, що передають часові значення та часові відношення об’єктивної дійсності, то лінгвістичний час виражає наукове уявлення про характер мовного часу і включає систему поглядів, оцінок, припускаючи при цьому різні підходи та тлумачення. Словом, лінгвістичний час – це теоретичне обґрунтування мовного часу [10; c.25-26].
Граматичний час трактується деякими вченими як синтаксична, а не морфологічна категорія (О.О. Шахматов, В.В. Виноградов, М.Я. Блох, Е.М. Прокопович) [10; c.29]. Ми вважаємо за доцільне розглядати час дієслова як морфологічну категорію, а час речення – як категорію синтаксичну, тому граматичний час розуміється як такий, що поєднує морфологічний та синтаксичний аспекти: I did what I could, prompted by an incipient sadness about two people I didn’t really know, and yet I knew (R. Bradbury); What will I do with it? Where will I tell him to put it? (A. Tyler); They are sitting at table, drinking whiskey and talking about the world (M.Puzo).
Лексичний час – це сукупність засобів вираження часових кореляцій за допомогою спеціальної темпоральної лексики: прислівників, прикметників, іменників, сполучників, прийменників та сполучень слів – іменних і прислівникових груп, від вільних сполучень до фразеологічних одиниць з ідіоматичністю різного ступеню.
Необхідно розрізняти два типи значень лексичних часових маркерів. В одних випадках вони уточнюють часові значення, виражені присудком, тобто вказують на той самий часовий план, що і часові форми: Very well. I’m turning into the wind now (D. Reeman). В інших випадках лексичні темпоральні засоби і дієслівні часові форми суперечать один одному, тобто вказують на різні часові плани, більше того лексичні показники часу можуть виявитися навіть сильнішими, ніж часова форма, і нейтралізувати її значення, самостійно створюючи центр часового поля: The target was now reaching out on either side of him like a great, slime-colored whale. Here comes the bloody tracer (D. Reeman). У даному прикладі now у контексті минулого створює мікрополе теперішнього моменту відносно героя твору. Автор вдається до цього прийому, щоб підкреслити напруженість ситуації, доповнюючи її опис ще одним реченням з присудком comes у Present Simple, що передає внутрішню (невласне пряму) мову героя.
Сукупність способів вираження сутності мовного часу текстовими засобами та стильовими ресурсами у межах певної ситуації отримала назву контекстуальний час. Одна і та ж сама часова форма може виражати різний зміст залежно від того, у який контекст[1] вона поміщена: “Do you chaps mind if I come in for a bit?” he asked with unwanted diffidence. They rose to welcome him. “Sure you don’t mind? I won’t stay long” (E. Waugh). Дієслова mind, come, asked, rose, don’t mind (приклад 1) відносяться у наведеному контексті до одного, створеного описом даної ситуації, часового плану теперішнього з позиції персонажів. Герой заходить, питає, вони не заперечують, піднімаються привітати його – усі ці дії відбуваються у той самий період часу, створюючи площину презентності стосовно учасників комунікативної ситуації, хоч названі ці дії формами Present Simple (пряма мова) і Past Simple [10; c. 31-32].
Особливості реалізації темпоральності у художньому творі зумовлюються тим, що ця категорія, у даному випадку, пов’язана із співвідношенням двох часових осей: подій, що описуються, та тексту, що їх описує, отже, художній час відрізняється від мовного часу тим, що він обов'язково набуває концептуального змісту. Граматичний (морфологічний та синтаксичний), лексичний та контекстуальний часи – це лише окремі аспекти художнього часу. На рівні цілого твору вони підпорядковуються певній прагматиці, беруть участь у створенні художньо-естетичної образності твору. Отже, ми можемо констатувати, що темпоральна структура тексту залежить від його уявної мисленнєвої організації[10; c.33].
Під темпоральною структурою тексту розуміють сукупність відношень, що поєднують мовні елементи, які, в свою чергу, беруть участь у передачі часових відношень і об’єднані функціональною та семантичною спільністю [17; c.86].
Не існує однозначної відповідності між художнім часом та граматичними засобами його вираження. Набір засобів, що беруть участь у моделюванні часових відношень в художньому творі дуже великий. Між художнім та граматичним часом існує певна ієрархія. Художній час є категорією вищого рангу, він підпорядковує собі граматичний час як один із засобів його вираження [16; c.210].