З середини 50-х років відбуваються помітні зрушення в сюжетно-композиційній організації прозових творів. Якщо в прозі попередніх періодів панує сюжетна та часова впорядкованість, то в сучасних творах ускладнюється композиція, особливо її часова організація [2; c.8] Багато прозових творів починаються з кінця або з кульмінаційних часових епізодів (Дж. Барт The Last Voyage of Somebody the Sailor). На часовій осі художнього тексту це виглядатиме наступним чином:
___С___________В____________А_____
або
___В____________А____________С____
і т.д.
Таким чином, для художнього часу можливий своєрідний злам однієї з найбільш фундаментальних властивостей часу – впорядкованості. Якщо в реальному світі наслідок не може передувати причині, то у світі художньому такий прийом широко відомий, між ними немає чітко закріплених відношень структурного розрізнення [16; c.26-27].
Не менш важливою властивістю художнього часу, на відміну від часу реального, є можливість його стягнення (концентрація) і розтягнення (розмиття). Ці обидва різноспрямованих процеси є результатом авторського маніпулювання часом реальним. У першому випадку певний фізичний проміжок часу „розтягується” автором для насичення його подіями, які у реальному світі у нього не вклалися б. Така концентрація часу і пов’язаних з ним подій створює ефект „ущільненого” часу й динамічної оповіді, дозволяє провести кілька сюжетних ліній, розгорнутих в одному хроносі[4], але в різних топосах[5] (Д. Браун The Da Vinci Code).
Результатом авторського розтягнення реального часу може бути і уповільнення, адинамізація оповіді (Дж. Джойс Ulysses, В. Вулф Mrs. Dalloway) [9; c.8].
На часовій осі художнього тексту ці властивості сюжетного (художнього) часу ілюструються наступним чином:
А_____В______________С________D
де події АВ та CD є помітно стягнутими автором, на відміну від події ВС, яка є розтягнутою.
Проведене порівняння художнього часу з часом реальним доводить, що час художній можна розглядати як особливу часову форму, яка характеризується притаманними тільки їй особливостями, своєрідно переплетеними властивостями часу реального [16; c.28].
Спільність властивостей художнього і реального часу свідчить про зв’язки художнього світу та світу реального. Розбіжності є показником специфічного характеру художнього часу, його особливої природи як форми існування світу художньої дійсності.
Розділ ІІ. Способи реалізації художнього часу в постмодерністській англомовній прозі
2.1 Темпоральна метафора як засіб відтворення художнього часу у романі Енн Тайлер The Clock Winder
Домінантами категорій художнього тексту можуть слугувати стилістичні прийоми як носії основної інформації, як матеріальна форма, в якій закодовані образи. Вони спричиняють множинність інтерпретацій і здатні передавати основні якісні властивості художнього часу [17; c.99-100].
Вивчення стилістичних засобів на позначення часу в творах тих письменників, де провідною темою є тема часу, вважається, на наш погляд, досить актуальним. Такою постаттю в сучасній американській літературі є Енн Тайлер.
Незважаючи на великий літературний доробок (крім тринадцяти романів, Енн Тайлер є автором більше сорока оповідань) і успіх як у рецензентів, так і в читачів, письменниця не привернула належної уваги дослідників. Мері Робертсон вказує на три можливі цьому причини: по-перше, стиль Тайлер занадто традиційний, і тому її романи не є a promising hunting ground for critics [23; c.119]; по-друге, її зосередженість на родинному житті є занадто вузькою, тому бракує тем для соціальних досліджень; по-третє, її романи не дають матеріалу для феміністок, оскільки вони є надто особистими [23].
Розповідаючи про літературні впливи на її творчість, Енн Тайлер в першу чергу назвала книжку Вірджинії Бертон The Little House, дитячу книжечку, яку Енн одержала у подарунок у віці чотирьох років. У цій книзі йдеться про долю маленької хатинки, яка спочатку щасливо жила у селі, стоячи на пагорбі і милуючись ставком, що був неподалік, але інколи їй було цікаво знати, що ж відбувається у великому місті, вогні якого вона могла бачити вдалині. Згодом маленьку хатинку поглинає місто, яке розбудовується. У міському житті вона відчуває себе самотньою, все здається їй одноманітним і сумним. Доля маленької хатинки несподівано змінюється на краще, коли її знов переміщають у село. Поставлена. як і колись, на пагорбі, хоча поблизу вже немає ставка, маленька хатинка знов щаслива. Вона ніколи більше не цікавиться життям у великому місті [1; c.5].
В інтерв’ю 1983 року Енн Тайлер пояснює, чому ця дитяча книжка так вплинула на неї: It has everything that matters: insidious change, the passage of time, giving it to change, struggling against change [19; c.11]. Трьома роками пізніше Енн Тайлер присвятила статтю цій книжці, у якій з погляду сорокап’ятирічної жінки вона пояснює, чому вона так захопилася нею у дитинстві. Письменниця каже, що ця книжка змусила її усвідомити плин часу і зрозуміти, що являє собою почуття ностальгії [25; c.56]. У статті Енн Тайлер говорить про сум літньої людини, або ностальгію, яка є суттєвою складовою частиною мудрості. Мудрість письменниця розглядає як розуміння законів, які лежать в основі життя: how the years flow by and people altered and nothing could ever stay the same [25; c.56]. У цьому висловлювані міститься вказівка на те, що Енн Тайлер розуміє час так само, як і Геракліт, тобто як потік, що перебуває в русі і зазнає постійних змін.
Свідомість дорослої людини, таким чином, не обмежується сприйняттям тільки поточного моменту, що властиво дитині, а може схопити набагато більші темпоральні відрізки у минулому, пов’язати їх між собою і відкрити перспективу [1; c.6].
Характерною для більшості романів Енн Тайлер є відсутність сталої позиції/схеми розгортання часу, тобто анахронія. Об’єктом нашого вивчення є роман Енн Тайлер The Сlock Winder [24].
Жанр сімейного роману є вагомим компонентом як соціокультурного, так і літературного становлення США. Дослідження жанру американського сімейного роману, на жаль, поки що не дістали належної уваги у вітчизняному літературознавстві, а наративно-структурний компонент аналізу саме цього жанру майже зовсім ігнорується [11; c.82].
Письменниця розкриває внутрішній світ героїв крізь призму сприйняття ними часу. На думку психолога П. Фресса, існує два типи індивідів згідно з їхньою темпоральною орієнтацією – здоровий (нормальний) та хворобливий (хибний). До першого належать індивіди, що мають так званий темпоральний горизонт, тобто, живучи в теперішньому, вони пам’ятають про минуле та будують плани на майбутнє. Індивіди з хибною темпоральною орієнтацією (ті, які не мають темпорального горизонту) поділяються на чотири групи:
1. ті, які живуть сьогоденням. Людина живе теперішнім, насолоджується ним, але ризикує стати „жертвою безперервних змін”, що їх несе час, тобто хамелеоном;
2. ті, які живуть надіями на майбутнє. Стиль життя, коли людина прагне змін, вважається нормою, якщо вона не перебільшує свої очікування. У протилежному випадку, людина втрачає відчуття реальності;
3. ті, які живуть спогадами про минуле. Спроба втекти від проблем сьогодення (нехтування теперішністю) може мати трагічні наслідки, якщо вплив минулого стає надмірним;
4. ті, які не здатні віднайти себе у зміні. У цьому випадку всі темпоральні перспективи зникають. Людина живе в інтемпоральному статичному сучасному, ігнорує те, що є, так само, як і те, що було та буде, і опиняється в стані нерухомості, стагнації[6] [20; c.187-198];
Хибна часова орієнтація людини може змінюватись. Так героїню роману Енн Тайлер The Сlock Winder, Елізабет, на початку роману можна було б віднести до людей першого типу хибної темпоральної орієнтації (хамелеони). Вона живе у постійному пошуку нових вражень, не замислюючись над тим, що буде завтра:
”I haven’t been here. I come from North Carolina”.
“Oh, I have cousins in North Carolina,” said Mrs. Emerson. “Not to know personally, of course. Are you just visiting?”
“I’m going to see these people about a job”.
“A job. Goodness,” Mrs. Emerson said, “and here you are moving furniture. Do you usually go at things in such a roundabout way?”
Зміна темпоральної орієнтації відбувається після трагічної смерті Тімоті, одного з членів родини, в будинку якої працює Елізабет. У смерті хлопця героїня роману звинувачує себе. Вона намагається втекти від сьогодення та живе спогадами про трагічне минуле (третій тип хибної темпоральної орієнтації), наближаючись до інтемпорального статичного (четвертий тип): In two and half years she had hardly changed at all. She wore jeans and a white shirt and moccasins; she might have been just about to go out and prune Mrs. Emerson’s poplar tree. Only her hair was short – hacked off raggedly, at ear level, making her look like a bushier version of Christopher Robin;
“Elizabeth,” Matthew said, “I love you. I think we should get married”.
“I’m not interested,” Elizabeth said.
“Why not?”
“I just want to get out of here. I’m sick of Emersons. Thank you”…
Ще одна трагічна зміна, що її приносить час, а саме загроза життю героїні з боку Ендрю, брата Тімоті, „врівноважує маятник” та виводить героїню з попереднього стану. Вона не боїться майбутнього, не занурюється у минуле, а є господарем свого життя у теперішньому. Таким чином, ми бачимо, як героїня проходить шлях від хворобливої темпоральної орієнтації (типи 1,3,4) до набуття темпорального горизонту (перспективи).
Плин часу, трагічні зміни, що непомітно підкрадаються, підкорення ним, боротьба з ними – теми творів Енн Тайлер. Ці часові відносини реалізуються в романах письменниці за допомогою різноманітних мовних (стилістичних) засобів, зокрема компаративних тропів. Під компаративними тропами ми розуміємо метафори, метафоричні епітети та художні порівняння [18; c.334].
Існують просторові, географічні, метеорологічні, біоморфні (антропоморфні, зооморфні, ботанічні), технічні та багато інших метафор в системі різних мов. Нами проведено дослідження темпоральної метафори в творчості Енн Тайлер.
Темпоральна метафора у нашому розумінні – це мовний засіб, один із видів метафори, що полягає у перенесенні значень слів (словосполучень) за принципом їх темпоральної (часової) подібності.