Реферат
з зарубіжної літератури
на тему:
„СПЕЦИФІКАЦІЯ ТА ВИОКРЕМЛЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ХУДОЖНЬОГО МЕТОДУ В ТВОРЧОСТІ Ч. ДІККЕНСА”
ПЛАН
1. Аналіз стилю та індивідуальності манери письма Ч. Діккенса.
2. Проблема добра і зла в романах Ч. Діккенса „Пригоди Олівера Твіста” та „Ніколас Нікльбі”.
3. Аналіз художніх засобів передачі образу дитини і теми дитинства в творі „Пригоди Олівера Твіста”.
4. Жорстоке виховання як причина моральної трагедії головного героя роману Ч. Діккенса «Ніколас Нікльбі».
1. Аналіз стилю та індивідуальності манери письма Ч. Діккенса.
Індивідуальна своєрідність творчого почерку письменника склалася вже на ранньому етапі його розвитку. Вже в першому романі Ч. Діккенса, в “Записках Піквікського клубу”, виникає той художній сплав з його неописовою привабливістю, який і називається стилем Ч. Діккенса.
Індивідуальна своєрідність художника великою мірою виникає як органічний сплав рис і якостей, багато з яких не обов’язково притаманні лише йому. Однак не рідко індивідуальна неповторність виступає настільки яскраво і чітко, що може бути розпізнана в якій-небудь одній особливості стилю.
Реалізм Ч. Діккенса – навіть в порівнянні з реалізмом його сучасників в Англії (наприклад, Теккерея або Гескелл) – надзвичайно своєрідний. Епічно широка, об’єктивна картина навколишнього світу, яким він виникає в романах Ч. Діккенса, настільки сильно прикрашена авторським ставленням, так багато в ній суб’єктивного початку, що в очах деяких його сучасників Ч. Діккенс представлявся скоріше продовжувачем рамантиків, ніж істинним реалістом.
Своєрідними творчими манерами Діккенса-реаліста являються всі прямі способи впливу на емоції читача. Карикатура, гротеск, перебільшення, насмішка, відкрита іронія, сарказм, поетична інвектива – всім цим користується письменник при зображенні темного світу і зла. М’який гумор, співчутлива авторська характеристика, поетично припіднятий тон опису, накінець глибоко зворушливі, сентиментальні сцени, задушевна інтонація – все це служить письменникові для зображення світлого світу і добра.
Реалістична проза Ч. Діккенса, в якій велику роль відіграє пряма авторська оцінка, навмисне зусилля, перебільшення негативних рис персонажів, представляє собою, можливо, одне із крайніх виражень того типу реалізму, який нерідко жертвує зовнішньою правдоподібністю, побутовою достовірністю задля сили емоційного впливу.
Гротескне загострення типічних рис образу виявляється художньо дуже виразним, оскільки внутрішні людські пороки і потворності, винесені на поверхню, особливо чітко постають в сильно перебільшеному, підкресленому вигляді.
Потрібно зазначити, що сам письменник, поставивши собі за мету зображати звичайних людей в самих типових умовах життя, з побоюванням ставився до перебільшення, гротеску, вважаючи його відхиленням від реалізму. Тому Діккенс-теоретик виявлявся більш боязким в деклараціях про своє мистецтво, ніж в художній практиці.
Саме ті англійські письменники другої половини XX ст., які вважали необхідним притримуватися строгої формальної “правдоподібності” своїх образів і ситуацій, засуджували схильність Ч. Діккенса до перебільшень і гротеску, рахуючи її відхиленням від “істинного” реалізму, під яким вони розуміли натуралістичне копіювання життя.
Образ Ч. Діккенса – особливо раннього Ч. Діккенса – носить відкритий, незашифрований характер, типові якості героя ніби написані у нього прямо на обличчі. Так, суворе, грубе обличчя, холодні неспокійні очі, непривітні манери, буркотливий незадоволений тон відразу видають в Ральфа Нікльбі чоловіка жорстокого, замкнутого в собі. І в внутрішньому образі, і в манері говорити, і в будь-якій деталі образу і оточення зображувальної людини письменник розкриває її характер, її внутрішній світ. Тому настільки зловісними виступають Ральф Нікльбі, Фейгін, Монкс, Сквірс, Квілп, Сайкс; тому так привабливі обличчя Олівера Твіста, містера Піквіка, Кет Нікльбі, Нелл, Рози Мейлі. Все сказане зі злом несе на собі відбиток потворного, нечистого, похмурого, тоді як добро виступає в світлих і чистих тонах.
Відкритий, незашифрований характер образів Ч. Діккенса знаходить наочне вираження в підборі імен дійових осіб його творів. Продовжуючи сатиричну традицію англійських письменників минулого – Бен-Джонсона і Шеридана, Філдінга і Смоллета, – він дозволяє читачу зразу розпізнати внутрішню сутність людини, даючи їй оцінку в імені. Наприклад, в “Піквікському клубі” багаслівний і хвастливий персонаж іменується як Джингл (від англ. “to jingle” – дзвеніти), насуплений, самовдоволений і грубий поміщик названий Болдуіг (від слів “bold” – самовпевнений, наглий і “wig” – парик), світська шукачка знаменитостей зветься Лео Хантер (тобто “та, що полює на львів”), темний ділок і вимагач насить ім’я Фог (“fog” – туман) і т.д. Цю традицію Ч. Діккенс продовжує і в пізніших творах.
Нерідко Ч. Діккенс гіпертрофірує внутрішні і зовнішні риси своїх героїв. Письменник не тільки майстерно посилював, підкреслював потворні риси негативних персонажів, що слугувало йому прекрасним засобом сатиричного їх осміювання, але й володів і більш рідкісним даром – вмінням перебільшувати добро. (На цю особливість Діккенса-художника в свій час звернув увагу Честертон.) Ч. Діккенс прагнув змальовувати людину, якій доброта “надана” надлюдськими дозами (адже містер Піквік – сама доброта), в простій дитині показати безмірну самовідданість і мужність (Нелл) і робити це художньо переконливо.
Проте інколи перебільшення добра, доведення до крайності позитивних рис героїв, приводить письменнника до ідеалізації. Його позитивні герої, особливо героїні наділяються надідеальними, ангельськоподібними рисами (Кет з “Ніколаса Нікльбі”, Роза Мейлі з “Пригод Олівера Твіста”, часом та ж Нелл з “Антикварної крамнички”). Ч. Діккенс знижує їх реалістичну переконливість, створює явно ідеалізовані і щиро дидактичні образи, що служать втіленням цілком обмеженого ідеалу.
Дійсно, позитивний образ у Ч. Діккенса здобуває переконливість, коли письменник позбавляє його ідеальності, надає йому людської слабості, не боїться зробити трохи смішним і далеко не зразковим. Тому, якщо в “Нотатках Піквікського клубу” другорядні образи двох молодих дівчат – Арабели Еллен і Емілі Уорлд – написані в безбарвно-ідеалізуючій манері, то більшість образів подані яскраво, своєрідно і по-людськи привабливо. На допомогу письменникові приходив гумор. Риси смішного, комічного “приземляли” образ, робили його живим, близьким, привабливим. Піквік і його друзі, Браунлоу, Ла Кріві і багато інших персонажів діккенських романів не стали, кажучи мовою театру, “голубими образами” саме завдяки рятівному втручанню гумора.
Не дивно, що читача швидше зацікавить не ангельськоподібна Кет Нікльбі, а її комічно зображена мати. Важко здержатися від сміху, читаючи повчальні монологи легкодумної і непрактичної місіс Нікльбі, яка вважає себе життєво досвідченою і непередбачливою, вникаючи в дивний, відомий лише їй, хід думок.
Гумор – невід’ємна риса творчості Ч. Діккенса, особливо характерна для його ранніх романів, – яскраве вираження діккенського оптимізму, віри в світле людське майбуття. Тому позитивний ідеал Ч. Діккенса незмінно пов’язаний з веселістю, його герої навіть в скрутних умовах не втрачають життєрадісність, впевненість, що недоброзичники не зламають їх.
Нерозривний зв’язок реалізма Ч. Діккенса з сатирою і гумором відбився в тому, що серед усіх англійських романістів XVIIIст. він виділяє не Дефо чи Річардсона, навіть не Голдсміта, а Філдінга і Смоллета, авторів “комічних епопей в прозі”.
Естетичний початок в творчості Ч. Діккенса нерозривно пов’язаний з етичним. Книги Ч. Діккенса з їх твердістю і ясністю морального погляду на речі виявляються прекрасним засобом виховання. Своєрідність реалізму Ч. Діккенса і полягає в спробі поєднання етичного і естетичного ідеалу письменника в якесь органічне ціле. Це прагнення письменника обумовлене, в першу чергу, своєрідністю становлення і розвитку реалізму в Англії. На відміну від французької літератури, у якій реалізм сформувався в самостійний напрямок після епохи романтизму, в англійській літературі романтизм і реалізм сформувалися в художні системи практично одночасно. Тому становлення і розвиток реалізма Ч. Діккенса відбувався під впливом трьох художніх систем – просвітництва, романтизму і нового реалізму, у тісній їхній взаємодії і з домінуванням реалістичного початку.
Ч. Діккенс, як і деякі його сучасники – письменники-реалісти, поєднував реалістичну достовірність відтворення життєвих картин з їх романтичною окраскою. Однією з характерних рис творчої своєрідності романіста виявилось те, що будь-якому з його реалістичних творів в тій чи іншій мірі характерні риси романтизму.
Романтичне у Ч. Діккенса пов’язане з його мріями про краще майбутнє, з його вірою в краще призначення працьовитої людини. Це надає таку спокусливу чарівність його картинам з життя простого народу. Задумлива мрійливість і життєва переконливість своєрідно поєднуються в утопічних картинах “Піквікського клубу”, а пізніше й у творах “Антикварна крамничка”, “Домбі і син”, “Девід Копперфілд”, “Наш спільний друг”.
Дійсно, Ч. Діккенс був романтиком. Мріючи про щастя простих людей, він часом злітав на небеса, проте ніколи не забував про землю, бачив страждання бідняків і трагедії тих, хто відгородив себе він людяності кригою байдужості, породженою ненаситною жадобою. Це й було причиною того, що Ч. Діккенс утверджував своїми творами той ідеал прекрасного, який у народній свідомості завжди був рівнозначний ідеалу соціальної справедливості. Життя навчило Ч. Діккенса утверджувати добро й картати зло, кепкувати з дрібних людських вад і водночас з гнівним сарказмом викривати соціальні потворності доби, що породила це жорстоке зло: може, саме тому в кожному творі письменника переплелися сторінки його життя і події, що складали літопис історичного буття його батьківщини. Та коли розглядати Діккенсові твори саме в такому світлі, тобто осягати в них глибоку символіку боротьби багатства й злиденності, можновладців і людей, скривджених і упосліджених, то можна переконатися, що новаторство письменника полягає не лише в створенні неповторних образів, характерів, типів, а й у відкритті Ч. Діккенсом методу внутрішнього зчленування образів, зумовленого синтетичною цілісністю художньої тканини, яка народжується у зіткненні протилежностей.