У робітному будинку діти дичавіли від голоду, були, як з гіркотою пише Ч. Діккенс, жертвами “системи віроломства й облуди”. Ласкаве слово чи погляд не зігріли його дитинства, зате палиця парафіяльного сторожа Бамбла часто гуляла на плечах дев’ятирічної дитини, яка мала вигляд шестирічної. На кожному етапі життя Олівера до зустрічі з містером Браунлоу хлопця використовують як засіб наживи. Хлопця обкрадають, змушують працювати, годуючи вишуканими стравами, що ними “погребував би собака”, змушують чинити злочини чи бути їх співучасником. Зведений брат Монкс (Едуард Ліфорд) ненавидить Олівера і чужими руками штовхає його до в’язниці у гонитві за спадщиною.
Олівер проходить через поневіряння та приниження, в яких має зробити свідомий вибір між добром і злом, знайти свій, а не нав’язаний, шлях у житті. У ньому чутливому і м’якосердечному хлопчині живе могутня сила нескореного духу, яка рятує його від смерті у робітному домі. Олівер чи не єдиний, хто, нехай з намови товаришів, наважується бунтувати, твердо відстоюючи право мати повноцінний обід. Остаточно до свідомого вибору між добром і злом він приходить у притоні Феджіна, звідки пробує втекти. Маленьке добро беззахисне, але вміє з кулаками відстояти честь своєї матері, лупцюючи старшого і сильнішого Ноя Клейпола. Лише випадок зашкодив йому підняти тривогу під час пограбування Сайксом дому Мейлі.
Отой стрижень характеру дозволяє йому уникнути долі маленького Діка, який засох у пустелі людського егоїзму і грошового інтересу. Містер Браунлоу та родина Мейлі допомогли хлопчині: урятували його від злочинців, повернули сироті ім’я та спадщину. Злидні не озлобили Олівера. Він прощає братові усі його підступні дії і щедро ділиться спадщиною. Він переповнений почуттями щирої вдячності до своїх рятівників. В другій частині книги сюжетна лінія Олівера розчиняється у світі добра, образ набуває мелодраматичних і сентиментальних рис. В цілому можна сказати, що образ Олівера не лише сентиментальний, а й ідеалізований: світ зла не заплямував чистоту його душі.
Ч. Діккенс писав про дітей, керуючись потребою змінити і покращити умови їхнього життя, праці, освіти, виховання – з надією і впевненістю, що правдивим, викривальним і надихаючим словом можна всьому цьому зарадити.
Нерідко очима дітей Ч. Діккенс дивиться на світ, на різні сфери соціального життя, на людей і природу і судити про все мірою їхнього душевного стану, згорьованого і радісного, впливаючи на читача цілим комплексом почуттів, що переживає герой і співпереживає автор.
4. Жорстоке виховання як причина моральної трагедії головного героя роману Ч. Діккенса “Ніколас Нікльбі”.
Ч. Діккенс був твердо переконаний, що шляхом морального перевиховання людей можливо знищити соціальну несправедливість. Тому так глибоко і хвилювала його проблема виховання, тому неодноразово і звертається він у своїй творчості до “роману виховання”. Яскравим прикладом таких різновидів жанра роману, як “роман характеру”, “виховний роман” і “театральний роман”, є твір “Ніколас Нікльбі”.
В передмові романіст писав, що його головна мета полягає в тому, щоб “звернути увагу суспільства на систему виховання”. Мова про виховання йдеться у двох планах: мова йде про стан шкільної освіти – і з цим пов’язані розділи, присвячені “навчальному закладу” Сквірса, і про школу життя, яку проходить Ніколас Нікльбі.
Проблемі виховання Ч. Діккенс придавав дуже великого значення, справедливо вважаючи, що від стану шкільної освіти багато в чому залежить доля громадян. Разом з тим він бачив, “наскільки жахливо нехтують в Англії вихованням і як недбало відноситься до виховання держава”. Це викликало у письменника тривогу і бажання допомогти своїми творами змінити дане положення. Слід помітити, що в своїх романах Ч. Діккенс дуже часто “зображує дітей жертвами виховання”, вчителів – неуками, а шкільні порядки – нелюдськими. Особливу увагу письменника привернуло повсюдне відкриття приватних шкіл, на чолі яких стояли люди, які не мали на те ніяких підстав.
Про все це Ч. Діккенс і хотів розповісти. Відвідав ряд приватних шкіл, вирушив в Йоркшир, де, як він вважав, положення було особливо сумним, і про те, що побачив, розповів в романі в розділах, присвячених “педагогічній діяльності” подружжя Сквірс. При цьому він спеціально підкреслив в передмові, “що містер Сквірс і його школа являють собою лише слабке відображення існуючого порядку, навмисно пом’якшеного в книзі і затушованого, щоб він не здався неправдоподібним”. А між тим зловісні фігури містера Сквірса і його дружини жахливі. Саме таких “вчителів” і мав на увазі Ч. Діккенс, коли в передмові писав про людей, яким притаманні “скупість, байдужість або тупість батьків і безпорадність дітей”, про людей неосвічених, корисливих, жорстоких, “яким навряд чи хоча б одна розсудлива людина доручила б нагляд за конем чи собакою”.
Містер Сквірс – цей “гідний педагог”, як з насмішкою називає його Ч. Діккенс, – останній негідник і лицемір. Він жорстокий і безчесний. Свій “навчальний заклад” Сквірс голосно йменує “академією Дотбойс-Холл” і повідомляє про те, що віддані йому на виховання хлопці отримають “все корисне, що тільки може дати Йоркшир”, будуть знаходитися під “материнською” опікою місіс Сквірс, отримають “широку” освіту і засвоять “необхідні моральні правила”. Однак все те, з чим зіткнувся Ніколас Нікльбі, який отримав місце в школі Сквірса, знаходиться в повній протилежності з лицемірними словами про зручності життя і досконалих методах навчання в Дотбойс-Холлі. На цьому протиріччі і заснований комічний ефект шкільних сцен роману: говориться про одне, а відбувається зовсім інше. Сміх письменника, висміяння гідних осуду подій допомагають зрозуміти його істинну сутність.