Отже, в романі "Яса" Юрій Мушкетик застосовує яскраві зразки неповних контекстуальних та ситуативних речень. Перший тип додає більшої яскравості та точності описам природи, зовнішності персонажів, а другий - наближає монологи та діалоги героїв твору до живої розмовної мови.
2.2. Специфіка еліптичних неповних речень
в творах Ю.Мушкетика
Еліптичні речення - це структури, в яких неназваний член речення не визначається з контексту та обстановки мовлення, а зумовлюється структурою та семантикою самого речення. Найчастіше пропущеним є присудок двоскладного чи головний член односкладного речення, який встановлюється лише приблизно. "В еліптичних реченнях відсутній член, а це завжди присудок, можна відтворити не з контексту чи ситуації, а з самої конструкції речення… На відміну від контекстуальних, в еліптичних реченнях можна відновити не конкретне пропущене дієслово, а лише тематичну групу, до якої воно належить" [17;271].
За визначенням дослідника української мови М.Я. Плюща, "еліптичним називають речення, специфікою структури яких є відсутність дієслівного присудка, що не встановлюється з контексту чи ситуації. Такі речення самостійно функціонують у мові, а уявлення про неназваний член випливає із змісту речення. Еліптичні речення, незважаючи на пропуск (еліпсис) головного члена, не потребують ні контексту, ні ситуації для передачі інформації, вона вичерпно виражається всією конструкцією вцілому"[23;348].
Хоча еліптичні речення розглядаються як різновид неповних речень, вони є структурами, відмінними від власне неповних речень (контекстуальних і ситуативних), які і структурно, і семантично неповні. Їх специфіка полягає в тому, що вони семантично повні, а структурно - неповні.Тому дехто з учених трактує їх як самостійні речення окремого типу, особливістю структури яких є відсутність дієслівного присудка, що не встановлюється з контексту. Проте цей присудок бере участь у формуванні будови речень цього типу, оскільки в них наявні члени групи присудка.
Саме внутрішня будова еліптичного речення зумовлює появу цих структур, тим часом як контекст і ситуація не відіграють ніякої ролі в їх відтворенні. Наприклад:
"Сволок тут мережаний, одвірки різьблені. На покуті, в кутку, божниця — образи на двох довгих полицях, поміж ними кілька дорогих, мальованих на кипарисі та жерсті грецькими та київськими майстрами. Перед образами — непогасна лампада" [13;162].
Не вжиті в поданих реченнях дієслова "є", "перебуває", "знаходиться" заміщуються обставиною "тут". Це свідсить про структурну неповноту речення (відсутній присудок). Проте за інформативною семантикою наведені вище речення повні.
Можливість встановлення значення відсутнього присудка забезпечується кількома факторами:
а) наявністю членів речення, синтаксично пов’язаних із пропущеним;
б) лексичним та граматичним значенням залежних від пропущеного члена речення слів;
в) однотипністю конструкцій еліптичних речень, обмеженістю їх семантичних груп, мовною традицією.
Еліптичні речення є типовими конструкціями в розмовних стилях мови, на чому наголошують дослідники П.Дудик, А.Загнітко, М.Каранська та ін. [17;136]. Ці речення вирізняються з-поміж інших своєю синтаксичною будовою, можливістю синонімічного заміщення неназваних членів. Важливу роль у них відіграють другорядні члени речення (обставини і додатки), завдяки яким можливий еліпсис члена речення чи його частини.
Розрізняють кілька різновидів неповних еліптичних речень:
1) з еліпсисом присудка (головного члена односкладного речення) зі значенням дієслова руху, переміщення в просторі. За структурою такі речення переважно поєднують препозитивну чи постпозитивну обставину з підметом, постпозитивний додаток з підметом. Наприклад:
"Не пам'ятав, як сталося, — жива душа хотіла жити, — що не чекав смерті чи полону на маківці Сліпої, а покотився вниз. Геть з лисого горба, в бур'ян, куди ще не сягнули очі татар. Котився по крутому козачому схилу, хоч відав, що там теж нема порятунку" [13;8].
Деколи в простому і складному реченнях не називається кілька присудків із значенням руху.
2) з еліпсисом присудка (головного члена односкладного речення), що виражає прохання, наказ, побажання, прривітання, подяку, запитання тощо. Такі структури лаконічні, часто використовуються в розмовному мовленні, здебільшого емоційно забарвлені. Наприклад:
" - В холодну його! - загуло товариство" [13;97].
"А шабля в руці козака-велетня сичала, як гад, стригла на січку зелений ситняг, він падав на воду, обсипав молодика з усіх боків, і той врешті злякався не на жарт, заволав:
— Пробі! На поміч! Убивають!" [13;395].
"— Цю ікону - до мого куреня, — наказав підпаламареві, вказавши на козака, що бився з турком. По тому вернувся до січової канцелярії" [13;381].
3) з еліпсисом присудка (головного члена односкладного речення) зі значенням буттєвого дієслова. Це нульові форми дієслова "бути" та синонімічних з ним дієслів. Наприклад:
"— Ми українці, Киліяно... Християни.
Киліяна мимовільним напруженням звільнила зв'язані рушником руки, здерла з обличчя прозорий серпанок.
— Я хочу жити! — закричала вона. — Не однімай у мене і в себе сонце.
— Це чуже сонце, — глухо відповів Лаврін.
— Воно одне, — гукала вона, знайшовши у власних словах якусь істину. — І любов одна.
— Але батьківщина теж лише одна, — важко підвів голову Лаврін" [13;217].
4) з нульовою (еліпсованою) заперечною формою дієслова "бути" чи семантично близького до нього заперечного дієслова. Наприклад:
"Той рвонув на грудях темну полотняну сорочку, роздер до пупа:
— То не я, не я, чого вирячаєтеся. Я спав. Нехай он Пилип скаже" [13; 249].
5) речення з еліпсисом присудка, що має значення дієслова мовлення. Вживаються в словах автора при прямій мові, а також і в самій прямій мові. Наприклад:
"— Горілку не забудь, отамане, горілку! — нервово голоколінники" [13;217].
6) конструкції питального характеру з еліпсисом дієслова-присудка (предикативного члена односкладного речення). Переважно такі конструкції складаються з обставини "де?" і підмета або ж з одного чи кількох займенникових додатків. Наприклад:
"— Якого ж ти роду-племені? Як звати? Мене — Кирилом. Ждан не встиг відповісти, як зашелестіло під шинком:
— Жмурко йде, Жмурко йде..."[13;193].
7) з еліпсисом підмета в двоскладному реченні чи додатка в двоскладному і односкладному. Наприклад:
"— Сідай, хлопче. У ногах правди немає.
Козак вочевидь не був голоколінчиком. Ждан оддав йому поглядом дяку, сів на лискучу колоду. Скосив очі на козака. Січовик схожий на ведмедя — такий же великий і кудлатий. Руки волохаті, і стріхами брови, і круглі очі-вирла.
Січовик поплямкав товстими губами й сказав:
— Бачу, зелений і на Січ прибився недавно.
— Недавно" [13;120].
8) односкладні речення з еліпсисом предикативного слова "можна", "треба", "необхідно" та ін. здебільшого при явному інфінітиві. Напрриклад:
"Пройшло щось місяців коло двох в тісноті, що ні лягти, ні присісти" [13;61].
9) односкладні речення з еліпсисом інфінітива за наявності предикативних слів "пора", "час". Наприклад:
"Воно трохи й страшно було швендяти навіть мислію по божім обійстю: ще шелехне з-за куща дрюком якийсь архангел, але ж вельми хочеться козакові бодай краєм ока зазирнути в господній дім, — либонь, не дім, а палац, ще й з колонами, як у пана Казановського, — бо той дім, на велике Сироватчине переконання, стоїть посеред раю, куди попаде й сам Мокій" [13;16].
"Либонь, вони знали, що на могилі була сторожа, й ця їхня передова залога мчала просто сюди" [13;17].
За своїм значенням еліптичні речення поділяються на такі групи [17;272]:
1) Наказові й окличні речення. Семантика відсутнього дієслова, як правило, означає побажання, наказ рухатися. наказ дати щось.
2) Речення із значенням руху.
3) Речення із значенням мовлення, говоріння.
4) Речення із значенням перебування, існування, місцезнаходження.
5) Речення із значенням енергійної дії.
Хоча для кожного еліптичного речення можна підібрати відповідне дієслово-присудок, не слід вважати, що еліптичне речення є похідним, скороченим варіантом повного. Воно похідне тільки в історичному плані, у сучасній же мові еліптичні речення є абсолютно самостійними синтаксичними утвореннями, не залежними від своїх аналогів — повних речень. Це відрізняє їх від інших типів неповних речень.
Отже, неповні речення в українській мові поділяються на три типи: контекстуальні, ситуативні та еліптичні. Еліптичні неповні речення слід виділити в окрему групу, оскільки вони структурно відмінні від двох попередніх типів.
Речення – це осмислене сполучення слів або окреме слово, граматично й інтонаційно оформлене як відносно закінчена цілість, що несе певну інформацію.
У реченні ми сприймаємо не слова, не частини мови, а члени речення.
Член речення – це повнозначне слово або словосполучення, яке становить найкоротшу осмислену відповідь на питання в реченні.
Питання про крнструкції, в яких не вжиті необхідні члени речення (головні чи другорядні), упродовж тривалого часу (із середини ХІХ ст.) є предметом особливого інтересу вітчизняних мовознавців. Це неповні речення, які широко вживаються у сучасній українській мові, особливо в розмовному та художньому стилях.
Отже, неповні речення - це речення, в яких одна з ланок їхньої будови не вимовляється, однак фіксується свідомістю. Термін "неповні речення" належить М.Гречу, який вважав, що неповними є такі конструкції, у яких пропущений будь-який член речення.