"Слово про дванадцять снів Шахаїші" — повість східного (мабуть, перського) походження — має есхатологічний характер. Зміст твору становить опис загадкових снів царя Шахаїші та їхні тлумачення книжником Мамером (в інших списках — Амерою, Митрою). У другій, виразно християнізованій, редакції повість має назву "Слово про дванадцять снів Мамера": тут ім’я царя Шахаїші замінено ім’ям тлумача його снів. Цареві Шахаїші сняться страшні й незрозумілі сни. (Наприклад, перший: від землі до неба — золотий стовп; другий — з неба звисає сира туша тварини і т.п.). Філософ Мамер символічно пояснює ці сни. Загальний зміст його тлумачень зведено до похмурих пророцтв. Незабаром на землю прийдуть злі часи, "мятеже по всЂй земли", земля скоротиться, сонце й місяць поблякнуть, зорі спадуть з небес, з’являться різні знамення, комети, громи, землетруси, град. "ЛЂта и мЂсяц съкратятся, и потоп изгибнет мир" , — проголошує вчений книжник [19; 104].
Похмурі картини Апокаліпсису були досить поширеними у літературі пізнього середньовіччя. Занепад моралі, пов’язуваний з очікуванням кінця світу 1491 р. (7000 від створення світу), підсилював популярність цього твору після монголо-татарської навали та у періоди жахливих епідемій чуми, що прокочувались Європою.
Чітко виражені есхатологічні мотиви звучать і в апокрифічній "Епістолії небесній" (або "Листі небесному"), відомій у різних редакціях і багатьох списках майже в усіх християнських літературах. Їх принесли в Україну західноєвропейські і покутницькі рухи XIII — XV ст. У вступі до "Епістолії небесної" вказується, що у місті Єрусалимі (у іншій групі редакцій — у Римі) з неба впав лист, який виявився посланням Ісуса Христа до людей. Оповідь ведеться від першої особи — Спасителя. Він нагадує християнам про важливі біблійні події, що сталися у п’ятницю та неділю, і закликає шанувати ці дні, а якщо цього не робитимуть, то напустить на них звірів двоголових, зміїв крилатих, закидає їх гарячим камінням, заллє водою тощо, і вони потраплять "во огнь вічний". Людство може врятуватися, звучить рефреном у посланні, якщо шануватиме святу неділю та поститиме у середу й п’ятницю. Тоді Христос буде до людей милостивим. "Епістолія" — один з найпоширеніших апокрифів в українській писемності, що міцно ввійшов у фольклор, і у видозміненому вигляді дожив до наших днів .
Десь у XIV ст. з’являється ще один есхатологічний апокриф "Пророчество Ісаїно сина Амосова". Цей твір, написаний під враженням монголо-татарської навали, сповнений апокаліптичних мотивів і помережаний ремінісценціями з Біблії. Не виключено, що "Пророцтво Ісаїно" створено під впливом "Епістолії небесної". Бог погрожує грішним людям різними карами й кінцем світу. Анонімний автор майстерно змальовує страшну картину останніх днів цього світу. Гнів Божий принесе повний занепад моралі, війни, голод тощо. Люди будуть віддані на такі муки, що від їхнього крику "потрясеть ся земля, солнце помрькнет, и луна преложит ся в кров" . Плакатиме від жаху земля, море, ріки і все пекло, продовжує автор [20; 11].
Згадки в індексах заборонених книг та ряд південнослов’янських, російських і молдавських списків дають підстави твердити, що в Україні у XIV — XV ст. був відомий ще один апокрифічний твір — "Повість про Макарія Римлянина". У першій частині тут розповідається про подорож ченців Феофіла та Гигіна (останнє ім’я в різних списках має написання як Ригнін, Ригін, Угин) у пошуках земного раю. Мандруючи до місця, де "небо землі приціпляється" , вони проминають Персію, Індію та ряд інших дивовижних країн. На високих і страшних горах бачать безліч зміїв, аспидів, василісків, єдинорогів та буйволів; прикутого до скель велетенського чоловіка, який катується, палений вогнем, та жінку, що обвита лютими скорпіонами. Герої повісті потрапляють у страшні місця, де караються грішники; їхній шлях пролягає біля стовпа, поставленого Александром Македонським на честь перемоги над персами. І тільки покровительство Господа, що посилає ченцям провідниками то голуба, то оленя, рятує відважних мандрівників і допомагає їм щасливо подолати усі перешкоди. Нарешті герої натрапляють на печеру, де відлюдно мешкає чоловік з білими, як молоко, волоссям і бородою, а "лице єго аки Ангела" . Пустельником виявився Макарій, який, дізнавшись про мету подорожі іноків, повідомляє, що до раю смертному ніколи не дійти. Другу частину повісті становить розповідь Макарія Римлянина про своє життя. Це фактично окремий агіографічний твір. Пустельник оповідає, як покинув дім заможних батьків у Римі, подорожував, жебраючи хліб, як натрапив на печеру з левенятами і годував їх "аки своя сины" . Потім Макарій був спокушений дияволом в образі вродливої жінки, згрішив з нею, довго каявся і нарешті зустрів Христа Спасителя. З того часу святий благочестиво живе на відлюдді. "Повість про Макарія Римлянина" закінчується поверненням трьох ченців до свого монастиря, молитвою їх та братії Отцю, Сину і Святому Духові [21; 19].
Не випадково ми так багато уваги приділяємо розгорнутому аналізу літературного процесу українського Середньовіччя. Адже наша мета – показати риси утопічності в цій літературі. Третя частина нашої курсової роботи буде містити вже сублімовані сентенції – найголовніші моменти, які спираються на вищевикладений досить повний матеріал.
РОЗДІЛ ІІІ. РИСИ УТОПІЧНОСТІ В УКРАЇНСЬКІЙ
ЛІТЕРАТУРІ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
3.1 Риси утопічності в українській літературі та їх зв’язок з релігійною догматикою християнства
В заключній частині нашої курсової роботи ми розглянемо, на основі викладеного нами веще матеріалу саме риси утопічності в українській літературі Середньовіччя. Але розглядаючи це питання, неможливо не звернутися саме до визначення терміну утопія, та найяскравіших зразків утопічної літератури в європейській культурі.
Утопія (від грецьк. u — ні і topos — місце) —- твір, в якому йдеться про вигадку, нездійсненну мрію. Назва походить від твору англійського мислителя Т.Мора "Золота книга, наскільки корисна, настільки і забавна, про найліпший устрій держави і про новий острів Утопію" (1516), де мовилося про химерний острів, на якому ніби існував справедливий лад. Із наступних У. — найпомітніші: "Місто сонця" (1623) Т.Кампанелли, "Закон свободи, викладений у вигляді програми, або Відновлення справжньої системи правління" (1652) Дж. Вінстенлі [22; 16].
Відомі також утопічні романи Д.Верас д'Аме ("Історія севарамбів", 1675-79), В.Морріса ("Вісті нізвідки", 1890), А.Франса ("На білому камені", 1904), драма Е.Верхарна "Зорі" (1898) тощо. Ці твори вплинули на формування соціалістичних ідей, спонукали до їх реалізації, що неодноразово перетворювалась на катастрофу у світових масштабах [23; 47].
В українській літературі найпомітнішим твором такого жанру був роман В.Винниченка "Сонячна машина".
Одним з перших до жанру утопії в світовій літературі звернувся Т. Мор.
По думці Мора, Утопія являє собою безкласове суспільство, що складається з вільних від експлуатації більшості. Однак, проектуючи справедливе суспільство, Мор виявився недостатньо послідовним, допустивши в Утопії існування рабів. Раби на острові - безправна категорія населення, обтяжена важкою трудовою повинністю. Вони "заковані" у ланцюги і "постійно" зайняті роботою. Наявність рабів в Утопії значною мірою, очевидно, було обумовлено низьким рівнем сучасної для Мора техніки виробництва. Раби потрібні утопійцям, щоб позбавити громадян від найбільш важкої і брудної праці. У цьому, безсумнівно, проявилася слабка сторона утопічної концепції Мора. Існування рабів в ідеальній державі явно суперечить принципам рівності, на основі яких Мор проектував зроблений суспільний лад Утопії. Втім, питома вага рабів у суспільному виробництві Утопії незначна, тому що основними виробниками все-таки є повноправні громадяни. Рабство в Утопії має специфічний характер; крім того, що воно виконує економічну функцію, воно є мірою покарання за злочини і засобом трудового перевиховання. Головним джерелом рабства в Утопії був карний злочин, чинений ким-небудь з її громадян. Основною господарською одиницею Утопії є родина. При найближчому ж розгляді, однак, виявляється, що родина в утопійців незвичайна і формується вона не тільки за принципом споріднення. Головна ознака утопійської родини полягає в її професійній приналежності до визначеного виду ремесла. Т. Мор неодноразово підкреслює, що відносини в родині строго патріархальні, "на чолі господарства стоїть найстарший. Дружини служать чоловікам, діти - батькам і взагалі молодші - старшим". Крім того, в Утопії поширене шанування предків. Т. Мор перелічує ремесла, якими займаються в окремих сімействах: це звичайно "прядіння чи вовни обробка льону чи ремесло мулярів". Усі матеріальні блага належать тут більшості. Загальними в Утопії є не тільки природні багатства - земля і її надра, але і вся продукція суспільного виробництва, що також надходить у розпорядження всіх громадян. Держава в особі сенату робить облік і розподіл продуктів споживання в інтересах усього суспільства. На відміну від деяких древніх утопій, наприклад держави Платона, де головна увага приділялась суспільному споживанню і спільності споживання, Т. Мор основне значення додавав пошуку справедливої системи організації виробництва. В Утопії достаток усіх матеріальних благ. Які його джерела? Насамперед, в Утопії немає приватної власності, а продуктивна праця обов'язкова для усіх. Тут немає вільних: крім землеробства, яким зайняті всі, кожний вивчає яке-небудь ремесло як спеціальне, а іноді навіть і кілька ремесел. Таким чином, в Утопії зовсім немає людей, які б вели паразитичний спосіб життя [23; 108].
Утопія за Т. Кампанелла ("Місто Сонця")
Кампанелла вважав, що порядки, встановлені ним в “ Місті Сонця “, найкраще відповідають природі людини. Він був переконаний, що згідно з природнім правом, все є спільним. Як приклад природньої спільності Кампанелла приводив бджіл. На його думку, багатство і бідність - це найбільші недоліки людства. Вони створюють найбільші негаразди, а община робить всіх одночасно і багатими і бідними, багатими - тому що в них є все, бідними - тому що в них немає ніякої власності. Мистецтва і роботи розподіляються між усіма. Через те, що працюють всі, а до того ж праця полегшується технічними вдосконаленнями “ кожному доводиться працювати не більше чотирьох годин на добу “. Решта часу витрачається на розвиток розумових і тілесних здібностей. При такому ставленні до праці кожен сприймає свою професію як найпочеснішу. Той, хто знає якомога більше ремесел заслуговує на більшу повагу, тому всі прагнуть оволодіти якомога більшою кількістю професій. Наперекір християнській моралі у державі Кампанелли існує рівність чоловіка й жінки. Жінки вчаться й працюють ак само, як чоловіки, вони навіть проходять військову підготовку, щоб при необхідності брати участь у захисті держави разом з чоловіками. Разом з тим умови праці жінок в Місті Сонця істотно полегшені у порувнянні з умовами праці чоловіків. Кампанелла добре пам’ятав жінок, яких бачив у дитинстві, юності, зокрема свою матір, яка через тяжку роботу стала старою вже в тридцять років, тому жінкам в “ Місті Сонця “ він відводить легшу роботу, яка не вимагає тяжкої фізичної праці ( наприклад прядіння, шитво, виготовлення ліків і одягу, стрижка бороди і волосся ).