Міністерство освіти і науки України
Курсова робота
з історії зарубіжної літератури
на тему:
"Своєрідність композиції "Порівняльних життєписів" Плутарха"
Зміст
Вступ
Розділ І. Характеристика "порівняльних життєписів"
1.1 Історична основа написання твору
Розділ ІІ. Своєрідність композиції "порівняльних життєписів" Плутарха
2.1 Порівняльні характеристики героїв
2.2 Своєрідність композиції
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Либонь, мало хто з тих, що залюбки зачитуються творами про життя й діяльність видатних людей, задумується над питанням про походження біографічного жанру - де й коли він виник. Він з'явився, як і переважна більшість сучасних літературних родів і жанрів, у далекій грецько-римській давнині. Вже в античній літературі викристалізувалися певні різновиди, мовно-стилістичні особливості, й відповідна теорія цього жанру. Античних читачів цікавило життя і діяльність видатних полководців, державних діячів, філософів, письменників, ораторів, учених. З доволі широко представленої літератури цього роду сьогодні найбільш відомі твори Плутарха, Непота і Светонія. З цих імен, безперечно, найбільшої слави зажило ім'я Плутарха, автора славнозвісних "Порівняльних життєписів", які вже в античності користувалися величезною популярністю, зберегли її протягом багатьох подальших століть і ще сьогодні знаходять численних читачів, які бажають ознайомитися з життям знаменитих людей стародавнього світу - великого завойовника Александра Македонського, уславленого римського полководця й політичного діяча Юлія Цезаря, славетних ораторів Демосфена й Ціцерона, видатного державного діяча стародавніх Афін Перікла та інших.
Серед попередників і сучасників Плутарха були Корнелій Непот, Светоній, Тацит, Аврелій Віктор. Відомо, що римський прінцепс Октавіан Август сам написав свою біографію з урахуванням всіх військових і політичних діянь [8, с.186].
Біографія Плутарха досить скудна і може бути досліджена на основі творів самого ж автора, в яких він нерідко ділиться з читачем згадками про своє життя [7, c.457].
Давньогрецький філософ-мораліст і визначний письменник Плутарх (бл.46 - бл.126 рр. н. є) народився в Херонеї, в невеликому місті Беотія, однієї з областей центральної Греції. Він походив із знатної й багатої родини; освіту здобув у Афінах, де вивчав філософію під керівництвом платоніка Аммонія, а також риторику, математику і природознавчі науки; багато подорожував, не раз бував у Римі, столиці величезної Римської імперії, де виступав публічно й мав численних друзів у колах правлячої верхівки, навіть в особі імператорів Траяна (98 - 117 рр. н. є) та Адріана (117 - 138 рр. н. є).
Плутарх брав активну участь у громадському житті міста і навіть заснував філософську школу, щось на зразок філії афінської Академії Платона. Коли письменник помер, йому спорудили на громадські кошти пам'ятник, надгробний напис якого зберігся донині [1, с.119].
Актуальність дослідження. "Порівняльні життєписи" Плутарха мають велике значення для пізнання історії Греції і Риму, оскільки багато джерел, якими користувався Плутарх, не дійшли до нас. Тому, "Порівняльні життєписи" являються єдиним джерелом про історичні події, їх учасників і свідків.
Проте предметом пильної уваги істориків і письменників були не лише монументальні особи минулого і сьогодення, але також люди видатного розуму, філософи і учені, живописці і творці, атлети і гетери і навіть просто диваки, життя яких Плутарх зміг відобразити у своїх життєписах. Саме тому, його твір є дуже важливим винаходом у історії.
Життєписи, що збереглися до наших днів, не становлять повного доробку Плутарха в біографічному жанрі. Так, деякі біографії, як, наприклад, героя битви при Термошлах Леоніда, улюбленого героя Плутарха, фіванця Єпамінонда та інших - усього 20 життєписів - загубилися в плині часу [15, c.1].
Метою даного дослідження є визначення своєрідності та оригінальності композиції "Порівняльних життєписів" Плутарха.
Завдання - проаналізувати "Порівняльні життєписи" Плутарха; вивчити риси своєрідності композиції, її оригінальності.
Об'єктом даного дослідження є своєрідність композиції "Порівняльних життєписів" Плутарха.
Предметом даного дослідження є художній стиль написання твору, особливості жанру, композиції.
Отже, для того, для того, щоб правильно проаналізувати життєписи, нам знадобиться визначення терміну композиції - це організація художнього твору, співвіднесеність і взаємодія його компонентів, яка забезпечує єдність форми й змісту. Вона залежить від особливостей художнього мислення письменника і жанрових ознак його твору, вона включає в себе єдність усіх образних засобів і принципи їх співвідношення й групування, конфлікт і розстановку персонажів, вставні новели й ліричні відступи. Усі художньо-образні засоби організації матеріалу підпорядковані законам композиції: художня деталь, портрет і пейзаж, інтер'єр, паралелізм сюжетних ліній, контрапункт, парні образи й листування героїв, перехресні характеристики, авторські описи, літературний монтаж, підтекст [7, c.457].
Матеріалом для даної роботи слугував твір знаменитого філософа-мораліста і письменника Плутарха "Порівняльні життєписи".
Дана робота складається з вступу, основної частини, котра складається з двох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.
"Порівняльні життєписи" - це біографії великих діячів греко-римського світу, об'єднані в пари. Після кожної з них дається невелике "Зіставлення" - своєрідний висновок. До наших днів дійшло 46 парних біографій і чотири біографії, пари до яких не знайдені. Кожна пара включала біографію грека і римлянина, в долі і характері яких історик бачив певну схожість. Він цікавився психологією своїх героїв, виходячи з того, що людині властиве прагнення до добра і цю якість слід всіляко укріплювати шляхом вивчення благородних діянь відомих людей [7, c.458]. Плутарх інколи ідеалізує своїх героїв, відзначає їх кращі межі, вважаючи, що помилки і недоліки не треба освітлювати з "всім полюванням і подробицею". Багато подій античної історії Греції і Риму ми знаємо, перш за все, у викладі Плутарха. Історична межа, в якій жили і діяли його персонажі, дуже широкі, починаючи з міфологічних часів і завершуючи останнім століттям до н. е.
Починаючи життєписи великих людей, Плутарх чітко відмежовує завдання біографа від цілей історика. Він пише про те, що характер людини часто краще проявляється в нікчемному вчинку, жарті та слові, аніж в битвах і славних діяннях, які змальовують історики. Плутарху треба прийняти відому людину "в своєму будинку, як дорогого гостя", взнати, "хто він і що" тобто познайомитися з ним у приватному житті. Лише тоді, вивчивши, як робить художник, ознаки, що відобразили душу людини, можна скласти кожен життєпис, надавши ученим-історикам право оспівати великі справи і битви. Минуле для Плутарха - дзеркало, дивлячись в яке він намагається змінити на кращий своє життя і влаштувати його за прикладом доблесних предків: "прекрасне вабить до себе самою дією своїм і негайно вселяє в нас прагнення діяти" [1, c.122]. Плутарх вважає за краще зберігати пам'ять про найкращих і найвідоміших людей, відкидаючи погане, оскільки увага до нього свідчить про зневагу до чесноти. Письменник, як і художник, не повинен виділяти недоліки всупереч прекрасному, тобто Плутарх визнає свідому ідеалізацію героя, оскільки людська природа "не створює характерів бездоганно прекрасних і добродійних" [5, c.296]. На думку Плутарха, розум і душа людини повинні споглядати не лише прекрасне, але і корисне, оскільки це вабить людину до добра. Звідси також виникає прагнення до змагання, бажання "наслідувати" чесноті. Велика роль відводиться автором наукам і вихованню, які удосконалюють природу людини, привчають її до розумної помірності. Проте виховання вимагає уміння, правдиві, розумні слова без "м'якості і співчуття" лише загострюють біль, тому і у приватному житті, і в державній треба управляти не насильницький, але "пом'якшуючи необхідність розумним переконанням". Людина розумна і упевнена не може бути честолюбною і прагнути до слави, оскільки, "надмірне честолюбство на державному терені просто згубно", так само як і "неприборкана самозакоханість" [2, c.224]. Абсолютно у дусі традицій еллінізму життя людини сприймається як боротьба з долею, яка приносить "злу хулу і наклепницькі звинувачення" гідним людям. Що ж тоді залишається людині, поставленій в настільки тяжкі умови? Залишається одна дорога - до "етичної досконалості" і пошуків "дійсного щастя", яке залежить від "характеру і настрою", тобто знаходиться усередині нас самих. Таким чином, в "Життєписах" Плутарха перед нами вимальовувалася вся етична філософія автора у дії, втілена в живій історії людської особи і її взаємин зі світом і долею.
Біографічний метод - спосіб вивчення літератури на підставі виявлення її зв'язку з біографією письменника, яка розглядається як визначальний чинник художньої творчості. Інколи пов'язаний з абсолютизованим запереченням стильових напрямів, шкіл, обстоює суб'єктивне, імпресіоністичне тлумачення тексту. Такий метод використовував Плутарх у своїх життєписах [7, c.458].
"Порівняльні життєписи" Плутарха - зразок античної біографії. Він писав для того, аби на прикладі біографій його героїв - від легендарних царів Тесея та Ромула й до майже сучасників автора - Цезаря й Антонія - люди вчилися жити.
Плутарх не був оригінальним письменником. Він збирав і обробляв те, що інші письменники і мислителі, написали до нього. Але в обробці Плутарха ціла традиція отримала новий вигляд і саме він визначав протягом багатьох століть європейську думку і літературу [14, c.1].