В Римі Гоголь є у виключно російському колі. Там він зближується з художниками і закохується у Олександра Іванова, часто відвідуючи його майстерню, де той працює над картиною «Об`явлення Христа народу» ; вони проводять багато часу разом, сперечаються про мистецтво.
Проте вже 1839 році Гоголь повертається у Росію, для влаштування свої сімейних справ. Через рік знову їде в Італію і влітку 1841 закінчує перший том «Мертвих душ». В жовтні 1841 року повертається в Росію, щоб видати свій твір. Московський цензурний комітет повість відхилив, а петербурзький цензор Никитенко погодився лише з умовою, що буде виключено з неї « повісті про капітана Копейкіна». В травні 1842 року вийшов перший том «Мертвих душ».
В «Мертвих душах» він показав страшну дійсність кріпацької Росії, її панівні класи. «Мертві душі» - це господарі життя. Гоголь змальовує галерею «мертвих душ», відразливих своїм моральною потворністю представників місцевого дворянства.
Останні десятиліття життя письменника було ознаменовано ідейною кризою, та болючими пошуками шляхів і тяжкою виснажливою хворобою. 5 червня 1842 Гоголь разом з поетом Язиковим виїхав за кордон, до Риму. Там він закінчив «Театральний роз’їзд» і направив його у Петербург.
Гоголь подорожує по Європі, проте переважно мешкає у Римі. Проте він починає розуміти, що втрачає зв'язок з Росією, в листі до Бєлінського пише: «Душа моя втомилася, мені здається, що я не знаю Росії, її не має…». Та і робота над другим томом «Мертвих душ не задовольняє письменника, і в липні 1845 року спалює декілька глав».
Ці сумніви в правильності свого шляху являлися результатом різких протиріч у світогляді письменника. Гоголь не уявляє можливостей докорінної перебудови суспільного життя. Він постійно критикує усякі прояви кріпацтва, проте не відмовляється сам від кріпаків. Він виступає проти розкоші, проте користується благами тодішньої цивілізації. Тому сам постійно є об’єктом цькувань і насмішок: «…Великий поет, жаль, що малорос». Так дійсно Гоголь не став ні росіянином (великоросом), ні українцем – він був своєрідним пасивним спостерігачем. Він сам мовчить, говорять лише його герої. Вони ніби потаємні пристрасті письменника, вони оживають і живуть своїм життям. Ось чому Гоголь приймає «літературну аскeзу», відмежовується від світу - адже трагедія Гоголя була його особистою трагедією. Він намагається знайти вихід у релігійно-повчальному перевихованні суспільства. Проте з нього ніякий вихователь і він божеволіє. Крім цього хвороба постійно спустошує його здоров’я, наслідком чого стала смерть - 4 березня 1852 року Гоголь помирає , Похорони письменника перетворились в суспільну демонстрацію. Гріб з тілом Гоголя несли на руках студенти при великому збіговиську людей. На запитання перехожих: « Кого хоронять?» – один із студентів відповів: «Хоронять Гоголя, а ми всі його кровні родичі, а з нами вся Росія!»
Висновок
Звичайно Гоголь суперечлива особистість, проте його вклад у літературу очевидна. Гоголь познайомив імперську еліту з культурою України, саме йому ми завдячуємо відродження фольклору народу; народного духу.
Список використаної літератури
1. Степанов. Н. Л.Гоголь – жизнеописание / Н. Л, Степанов. – Гос. Изд –во Художественной литературы. – М. 1952
2. Черненко Б. Життєпис Гоголя – відоме і невідоме/ Б. Черненко. – 2 вид. – К.: Факт. 2006 – 346 с (Висока Палиця) ISBN 966 -8226-003
3. Бузина Олесь Українські письменники ХІХ ст. – правда і вигадка/ Олесь Бузина// Бульвар. – 2001. - № 4. – с з
4. Гоголь М. Збірник творів./ М. Гоголь. – 3 изд. - Гос. Изд – во Художественной литературы. М. 1976. – Т.6 – листы.
5. Белинский В.Г. Критика/ В.Г, Белинский. – Соч. В 3-х томах, Т. 3. – М. 1948. – ст. 690