Нова редакція перших трьох рядків при зовнішній простоті з художнього боку набагато сильніша і переконливіша, глибоко передає динаміку і характер дії.
Порівняння удару баранів з громом, вжите в кінцівці строфи, також невдале. Адже грім не може одночасно ударити з чотирьох боків. І навпаки, порівняння “наче штири ступи В мене гопнули нараз” – змістовне, глибоке і разом з тим реалістичне.
У другому виданні епізод цей закінчувався словами Вовка про те, як Вовчиця врятувала його від неминучої загибелі. А в третьому він доповнений ще однією строфою:
Хоч як жалібно сю повість,
Мов сумную дуже новість,
Вовк цареві голосив,
То цариця хихоталась,
Та й цар, щоб не знявся галас,
Ледве в собі сміх душив [с. 5 ].
Для розвитку дії ця вставка нічого не дає, але вона сприяє створенню відповідної тональності. Сприйняття царем і царицею Вовкових пригод тільки як смішних переводить зображення у комічний план. Уже з цього моменту проглядається тенденція до сатиричного зображення Вовка, яка стане домінуючою в процесі дальшого розгортання дії.
У цій пісні зроблено ще одне, не значне за обсягом, але важливе у смисловому відношенні, виправлення. Воно торкнулось перших двох рядків строфи 26:
Заяць ось – душа почтива, Заяць ось – душа спасенна,
Як жиє, то й з добра дива Як жиє, ні в ніч, ні денно
Зла нікому не хотів [с. 8 ]. Зла нікому не хотів [ с. 6 ].
Зміни тут, як бачимо, носять локальний характер, зводяться до заміни одного слова іншим, але завдяки їм помітно змістилися смислові акценти в характеристиці Зайця, посилились оціночні моменти. Прямий зміст даного уривка такий: Заєць за все своє життя не хотів нікому зла. Усі образні компоненти мали б “працювати” на цей зміст. Насправді ж цього не було. Епітет “почтивий” не виконував належної функції, бо “почтивість” – це тільки зовнішня ознака, яка може і не співвідноситись з внутрішньою якістю, як того вимагає зміст. Тому заміна епітета “почтивий” на “спасенний” веде до створення змістовного образу: “душа спасенна” набагато більше відповідає реальному змістові.
Подібного плану й друга заміна. Словосполучення “то її з добра дива”, досить не виразне і в даному контексті навіть малозрозуміле, не перебувало в логічному зв’язку з наступним “Зла нікому не хотів”. Введене замість нього “ні в ніч, ні денно” прояснює думку, робить її чіткішою і більш виразною. Разом з тим помітно, що ці правки впливають і на колорит розповіді, посилюючи її народнопоетичне забарвлення.
Друга пісня у виданні 1902 р. не зазнала ніяких втручань. У третій і наступних ( аж до сьомої включно ) текстуальні доповнення відсутні, але тут знаходимо цілий ряд цікавих поправок творчого характеру. Вони наглядно засвідчують, як наполегливо працював І.Франко над художнім удосконаленням твору, домагаючись поглиблення змісту, образності віршованих рядків, поліпшення їх пластики, ритмомелодійної організації.
Виправлення “Де би тутка що узяв” на “Де б я тутка що узяв” ( пісня 3, строфа 11 ) значно поліпшує звучання рядка, його мелодійність, робить легшим для вимови. У наступних строфах усувається невдалий, неблагозвучний збіг голосних чи приголосних:
Нині о біду не тяжко Нині за біду не тяжко ( строфа 21 )
І він в дірку скочив сміло І у дірку скочив сміло ( строфа 22 ).
Далі в тексті пісні йде ряд правок лексично-стильового характеру. У строфі 26 аж три таких виправлення:
Раптом двері заскрипіли, Раптом двері заскрипіли,
Війт розібраний, спотілий Війт роздягнений, спотілий
З палицею там впада: З палицею сам впада,
А за ним сини і слуги, А за ним сини і слуги,
Сей з ременем, з буком другий – Сей з ременем, з буком другий –
Аж тепер Коту біда [с. 31]. Ось де Муркові біда! [с. 30 ].
Усі ці правки цілком закономірні і виправдані. Вони показують, наскільки уважним був поет до звучання слова, його смислової точності. У першому випадку усувається явна смислова недоречність. Адже “розібраним” може бути тільки щось, а не хтось. Тому “війт роздягнений” – не просто краще, а й точніше. Заміна “там” на “сам” конкретизує дію, розкриває її характер і спрямованість. Коли сказати “війт... там впада”, то це сприймається як вказівка на місце дії, а контекст вимагає іншого – зазначення, хто ж саме діє. Заміна цілого рядка ( “Аж тепер Коту біда” на “Ось де Муркові біда” ) також важлива, оскільки сприяє виявленню причинного зв’язку між подіями, чого не було у попередньому варіанті.
Значного редагування зазнала строфа 30:
А в кота тверда натура: А в кота тверда натура:
Відсапнув та й гнеть до шнура, Лиш відсапнув та й до шнура,
Взявся гризти і кусать. Далі шарпнувся щосили,
Далі шарпнувся щосили, Взявся гризти і кусать.
Шнур урвався – боже милий, Шнур урвався, і в тій хвили
Кіт свобідний був опять [с. 31 ]. Кіт свобідно міг гасать [с. 30 ].
Зроблені тут правки мають лексичний характер, зводяться до заміни одного слова іншим ( усунуто діалектизм “гнеть”, “опять”, словосполучення “боже мій”, яке не несло смислового навантаження ), але завдяки їм строфа зазвучала виразніше.
На поглиблення змісту спрямовані правки в наступній строфі, де повністю перероблені перші два рядки:
Що вже й то казати, милі, Ну, він мишей відцурався,
Не спочив він там і хвилі [с. 33 ]. В курнику й не обзивався [с. 31 ].
Жодних змін не зазнала у третьому виданні четверта пісня. І лише кілька незначних правок мовностилістичного плану знаходимо у п’ятій ( строфа 15 ). З метою поліпшення звучання віршового рядка діалектне “йно” замінено на “лиш”:
Хто йно жив, глядіть зійшлися, Хто лиш жив, глядіть зійшлися
[с.48] [с. 46].
Те ж саме спостерігається в строфі 19:
І на шию вергли сильку [с. 49] Завдали на шию сильку [с. 46].
Текстуально ширші зміни сталися у строфі 21, де істотної редакції зазнав початок:
Тут в обличчя смерті злої Тут в обличчя смерті й гробу
Хочу я прилюдно з своїх Хочу виявить всю злобу,
Висповідатись гріхів [с.50]. Сповідаться всіх гріхів [с.48].
Для перших двох рядків знайдено повніші рими ( “гробу”, - “злобу” ), третій рядок позбувся збігу чотирьох приголосних і став мелодійнішим.
Дуже вдалими є правки, внесені в перші рядки строфи 26:
Йшов до зла я шляхом битим! Біг до зла я шляхом битим!
Спобратимався з Неситим: Спобратимався з Неситим:
Він був вчитель мій у злім [с.51]. Він учитель мій у злім [с. 49].
Перший рядок, який є цікавою і своєрідною метафорою, у новому варіанті глибший і змістовніший, бо, справді, для Лиса природніше бігати, а не ходити. А складний для вимови внаслідок збігу аж трьох приголосних вислів “Він був вчитель мій у злім” зазвучав легше, не втративши змістової сутності.
Пісні шоста і сьома у третьому виданні повністю, за винятком двох незначних правок, повторюють текст другого. У пісні шостій ( строфа 28 ) для поліпшення звучання поправлено “Відтам аж до Русалиму” ( с. 63 ) на “Відтам до Єрусалиму” ( с. 61 ). У сьомій пісні ( строфа 13 ) правка лексичного характеру:
“Глядь, Свиня лежить в баюрі”[с. 69]
“Зирк, Свиня лежить в баюрі” [с. 67 ].
Чимало змін, до того ж істотних, зроблено у восьмій пісні. Вони переважно йшли у напрямі поглиблення й уточнення змісту. Так, повністю перероблено рядок у третій строфі:
Радує мене се дуже, Радує мене се дуже,
Що так чесно мислиш ти [с. 77]. Що такий побожний ти [с. 75].
Правка ця зумовлена тим, що за змістом даний рядок не в’язався з попереднім текстом. Восьма пісня, як відомо, розпочинається розповіддю про збори Лиса, який видає себе за дуже побожного, на прощу у святі місця. Тому цілком закономірно, що Лев, який близько до серця бере ці наміри Лиса, віддає належне його побожності, а не “чесному мисленню”, як у ранішній редакції.
Невиправданою видається на перший погляд правка у наступній строфі, де в третьому рядку проведено заміну форми слова:
Я й торбини в путь не маю [с. 77] Я і торби в путь не маю[ с. 75].
Тим часом з погляду художньої виразності й смислової точності ця правка навіть необхідна , оскільки веде до створення місткішої художньої деталі. Адже ясно, що Лис, збираючись у таку далеку путь, мав би просити у царя торбу, а не торбину. “Торбина” і “довга дорога” – поняття явно не співвідносне . Тим більше, що хитрий Лис сподівається заполучити на торбу добрий шмат шкури ненависного йому Бурмила.
На дальше поліпшення художнього рівня конкретних місць твору спрямована і така правка ( строфа 11 ):
Ах, Яцуню любий мій! Ах, Яцуню притулись!
Я... з тобою розтаюся Я... з тобою розтаюся!
Ах, подумати боюся, Ах, подумати боюся,
Жаль пройма мене тяжкий[с. 80]. Жаль пройма мене на скрізь[с. 78 ].
У новій редакції перший рядок має зовсім інше змістове наповнення, чим вноситься момент дії, якої вимагає сказане Лисом раніше “Попрощаться треба”. Останній рядок також став змістовнішим. Метафоричний вираз “Жаль пройма мене наскрізь” багатший і точніший, ніж “Жаль пройма мене тяжкий”. Визначення “тяжкий” що до слова “жаль” взагалі логічно неправомірне Важливим тут є і те, що редагування обох рядків дало і кращі рими: “притулись” – “наскрізь” замість дуже приблизних “мій” – “тяжкий”.
Прикра смислова неточність мала місце у строфі 13, де третій і четвертий рядки звучали зовсім незрозуміло:
Ви оба з між всіх звірів